89-річному Фелісьєну Кабузі, бізнесмену з Руанди, Міжнародний кримінальний суд висунув офіційне звинувачення за статтями про геноцид, публічне підбурювання до геноциду, змову з метою здійснення геноциду та злочини проти людяності у Руанді 1994 року. Тоді, за різними оцінками, загинуло від 500 тисяч до мільйона осіб.
У 1994 році Фелісьєн Кабуга був одним із найвпливовіших людей африканської країни. Він контролював медіа та очолював Фонд національної оборони, який збирав кошти на купівлю зброї для бойових загонів. Тепер проти колись всесильного магната дають свідчення колишні держслужбовці, очевидці його злочинів. У суді вони виступають анонімно.
“Жодної пощади до тутсі!”
Руанда — невелика центральноафриканська держава з населенням майже шість мільйонів осіб. У 1916-му від влади Німеччини Руанда перейшла під владу Бельгії. Обидві колоніальні адміністрації опиралися на тутсі, яких вони вважали більш розвинутим народом, ніж хуту. Після Другої світової війни бельгійська адміністрація поступово відмовилася від цілковитої підтримки тутсі та розпочала демократизацію країни. Зміни значно посилили позиції хуту.
У 1959 — 1969 роках постійно відбувалися сутички між бойовиками хуту і тутсі, від 20 000 до 100 000 осіб загинуло, а 150 000 — покинули країну. Після референдуму в 1960-му Руанда була проголошена республікою. Її першим президентом став хуту Грегуар Каїбанда. У країні поступово сформувалася однопартійна система з домінуванням хуту, перші роки незалежності не минулися без кровопролиття.
І хуту, і тутсі говорять однією мовою — кіньяруанда, традиції, релігійні погляди, культура народів ідентичні, і більшість дослідників схиляється до думки, що поняття хуту та тутсі радше класові й економічні, ніж етнічні. Це підтверджує таке. У 1973 року внаслідок військового перевороту до влади в Руанді прийшов Жувеналь Габ’ярімана, за якого далі домінували хуту. Коли загострилися економічні негаразди, активізувався повстанський рух тутсі — Руандійський патріотичний фронт (РПФ).
З 1990 року почалася демонізація тутсі в засобах масової інформації. Підгрунтям для цього стала ідеологія Сила Хуту, що її проповідувало оточення президента Габ’ярімани та його дружини. У грудні 1990 року у газеті “Кангура”, виданні радикальних політиків хуту, з’явилися так звані десять заповідей хуту, одна з яких закликала: жодної пощади до тутсі.
Проте, зважаючи на невисокий рівень писемності в Руанді, значно більший вплив на громадську думку мало радіо. Державне “Радіо Руанда” цілковито поділяло проурядову лінію і виступало з пропагандою проти тутсі. У березні 1992 року заклики на “Радіо Руанда” спровокували масові вбивства тутсі у провінції Бугесера. У 1993-му розпочала мовлення радіостанція RTLM (з французької Radio Tеlеvision Libre des Mille Collines — Вільне радіо і телебачення тисячі пагорбів).
Серед її засновників, крім Фелісьєна Кабуги, було багато людей, наближених до Габ’ярімани, і навіть декілька міністрів уряду. Суміш попмузики, інтерактивного зв’язку із слухачами та пропаганди швидко забезпечила RTLM популярність.
Від торгівлі секонд-хендом — до політичного лідерства
Фелісьєн Кабуга, етнічний хуту, був сином фермерів і на початку кар’єри торгував вживаним одягом та сигаретами у своєму селі на півночі Руанди. Поступово скуповуючи землю, нагромадив великі статки, а згодом здобув і вплив у політиці. Дві його дочки вийшли заміж за синів Габ’ярімани.
Убивство Габ’ярімани у 1994 році (літак президента був збитий 6 квітня ракетою над столицею) спровокували спалах народного гніву. Екстремісти хуту звинуватили тутсі у цьому злочині, що спричинило 100-денну різанину, в якій брали участь десятки тисяч руандійців, зокрема цивільних осіб та військовиків.
7 квітня бойовики молодіжного відділення правлячої партії, “Інтерахамве”, вбили прем’єр-міністра країни Агату Увілінгіїману, роззброїли 10 бельгійських і 5 ганських миротворців ООН, які охороняли її будинок. Хуту підозрювали бельгійський контингент сил ООН у симпатіях до тутсі, а багато хто був не проти поквитатися з колишніми “колонізаторами”.
Тоді ж військові та поліція стратили двох можливих наступників президента. Також були страчені більшість провідних політиків опозиційних партій.
Тим часом радіо RTLM, фінансоване Кабугою, в ефірі закликало до геноциду народу тутсі: “Якщо ти тарган, ти маєш бути вбитий, ти нічого не можеш змінити”.
RTLM транслювало інформацію про те, де громадянам хуту встановлювати блокпости та як обшукувати “ворогів”. В ефірі зачитували списки потенційно небезпечних персон, а бургомістри на місцях організовували роботу з їх виявлення і ліквідації. У кампанію масових вбивств були залучені і звичайні громадяни — чимало тутсі вбили їхні ж сусіди.
За знаряддя вбивства правила переважно холодна зброя (мачете). Найжорстокіші сцени розігрувалися в місцях тимчасової концентрації біженців — у школах і церквах.
15 квітня в Центрі святого Йосипа, у провінції Кібунго, 20 тисяч людей народності тутсі й поміркованих хуту були атаковані солдатами армії Руанди та “Інтерахамве” і закидані гранатами. 18 квітня за наказом префекта Кібує 15 тисяч тутсі були зібрані на стадіоні “Гатваро” в місті Кібу і вбиті членами “Інтерахамве”. 2000 тутсі знищено у римо-католицькій церкві в Мабірірізі, 4300 — у притулку святого Івана... Тих, хто проявляв милосердя до тутсі, теж часто страчували без суду. До цього закликали ведучі радіо RTLM.
Згідно зі звинуваченнями, Кабуга особисто оплачував навчання та роздавав мачете й іншу зброю групам ополченців, які брали участь у розправах над тутсі та поміркованими хуту. Жертвами геноциду стала приблизно п’ята частина населення Руанди.
22 червня Рада Безпеки ООН закликала своїх членів організувати міжнародну операцію з підтримки миру в Руанді під національним командуванням, стартувала операція “Бірюза” французьких збройних сил. Її метою було створення демілітаризованої безпечної зони в найбільш гарячих провінціях Руанди і проведення гуманітарних акцій. Тривала ця операція до 21 серпня 1994 року. За цей час 2 мільйони хуту, побоюючись розплати за геноцид, покинули країну.
Тих, хто проявляв милосердя до тутсі, теж часто страчували без суду. До цього закликали ведучі радіо RTLM.
А далі почалася ланцюгова реакція жорстокості. Після повернення до Руанди біженці-тутсі захоплювали будинки і майно, покинуті хуту. Коли старі господарі поверталися, спалахували конфлікти, цього разу вже хуту страчували без суду та слідства.
Події в Руанді дестабілізували ситуацію і в сусідніх країнах. У таборах біженців лютувала епідемія холери, бракувало медикаментів і харчів. Наприклад, у заїрське місто Гома, населення якого становило 300 тисяч, прибуло 1200 тисяч руандійців. Холера тут вбила від 20 до 50 тисяч осіб.
“Від справедливості можна втекти, але...”
Після 1994-го Фелісьєн Кабуга утік із Руанди і переховувався від міжнародного розшуку понад 20 років. Жив за підробленими документами, під вигаданими іменами спочатку в Африці, потім у Європі, у Швейцарії навіть претендував на надання притулку. Правда, безрезультатно. США пропонували винагороду у розмірі 5 мільйонів доларів тому, хто впіймає Кабугу. Але Кабузі з його величезним банківським рахунком і зв’язками на високому рівні вдалося уникнути арешту.
Згідно зі звітом, опублікованим у 2001 році дослідницькою організацією International Crisis Group, наприкінці 1990-х Кабуга був знайдений у будинку, який належав Осії Кіплагату, небожеві тодішнього президента Кенії Данієля арап Мої. Детективи вийшли на слід Кабуги у містечку Аньєр-сюр-Сен під Парижем після того, як поліція простежила місця телефонних дзвінків членів родини Кабуги.
Попри велику кількість доказів та свідчень геноциду, Ф.Кабуга винним себе не вважає. Він попросив безплатно надати йому адвоката, заявивши, що не має ані копійки за душею, бо суд арештував усі його активи. А 13 дітей Кабуги подали клопотання, вимагаючи від трибуналу розморозити більшість їхніх власних рахунків і активів, але надаремне.
Французький адвокат Кабуги намагався зупинити провадження, стверджуючи, що його 89-річний підзахисний є фізично і психічно слабким, нездатним постати перед судом. Утім судді постановили, що засідання проводитимуться тричі на тиждень по дві години. Прокуратура скоротила оголошування деяких звинувачень в обвинувальному висновку для прискорення судового розгляду.
Справа Кабуги, як планується, буде останньою крапкою у розслідуванні руандійської трагедії.
Під час суду у Гаазі у 2003 році було визнано винними двох редакторів радіо RTLM за підбурювання до геноциду, підсудним ухвалено тривалі вироки. Як йдеться в резюме вердикту, “ті, хто контролює ЗМІ, несуть відповідальність за наслідки пропаганди”.
Очікується, що судовий процес над Фелісьєном Кабугою приверне широку увагу своєю
зосередженістю на наслідках мови ненависті та підбурювання до насильства. Це слова Стівена Раппа, колишнього керівника прокуратури в Руанді, який веде процес у Гаазі. Хочеться сподіватись, що процес над Кабугою — повчальний приклад того, якою вбивчою може бути пропаганда, і того, що злочини пропагандистів не можуть бути безкарні.
Дарія ВИСОЧИНА
