Кирила зустрічаю на мистецькому хуторі “Острів Обирок”, що на Чернігівщині. Приїхав відпочити від міста. Зі собою привіз... їжаків!
Увечері Кирило сідає біля вогнища з пляшкою пива. Із кишені дістає їжачиху, садить на лавку. Це його улюблениця Грінча. Решту тварин чоловік залишив у картонній коробці в хаті.
"Два роки тому моя дівчина Настя захотіла вивчити білоруську, — розказує. — Я згадав слово "вожик", став шука ти в інтернеті відео білорусь кою мовою про тварин. І за хопився.
Якось знайшли з Настею у Глевасі одне вимучене і худе нещастя на 260 грамів. Вирішили забрати і відгодувати. Назвали Глюча, бо їжак був, як глюк: десь шарудить, а ти його не бачиш. Виріс у величезного самця, що ненави дів нас і все людство. Буває, шкребеться на балконі, що би його впустили. Ми це ро били. А він нас починав ганяти по кухні! Або тихенько підкрадався до ноги і кусав. На зиму заліг у сплячку на балконі. Прокинувся на весні, то взагалі пекельний сатана став. Випустили його влітку на природу".
Відтоді Кирило веде блог про їжаків і рятує знайдених малят. Проект назвав "Перша приватна їжарня". Цьогоріч прихистив близько 30 їжачат.
"Уявіть: мама-їжачиха пішла на полювання. Її збила машина. Дитинчата сидять пів дня голодні. Починають вилізати з гнізда. Люди їх підбирають. Потім мені пишуть у фейсбук чи дзвонять, — каже Кирило. — Годую тварин котячим кормом. А ще ж треба масувати живіт цим падлюкам, як будь-якій дитині, щоби було нормальне травлення".
Грінча починає дертися на пляшку з пивом. "Їжаки дуже люблять спиртне", — пояснює Кирило. Наливає у кришечку трохи пива. Їжачиха п’є. Потім дотягується мордою до голок ззаду і по-котячому їх лиже. "Це вона намащується, накидає на голки слину, — пояснює Кирило. — Вчені досі не знають, для чого. Хтось каже, що проганяють паразитів. Хтось — що так маскують запах від хижаків. Їхні основні вороги — лисиці й сови. Лисиці можуть на їжака помочитися, тоді він розкручується з клубка. Крім цього, терпіти не може потрапляння під воду, хоча уміє плавати".
Їжачиха підбирається до підошов моїх кросівок і покусує.
"Вони люблять гострі запахи. Тому за взуттям і брудними шкарпетками просто пропадають, — каже Кирило Талер. — Основний їхній раціон — комахи. Їдять падло. Як натраплять на нору зайців або мишей, можуть вижерти малечу.
До речі, яблук, грибочків не їдять. Дитячий малюнок, де їжак несе на спині гриб або фрукт, — це вигадка. Є теорія, що для захисту від паразитів їжаки качаються по гнилих яблуках. Але я цього жодного разу не бачив. Грибочки їм носити на собі ні до чого, бо запасів на зиму не роблять. Узимку, як я вже сказав, вони впадають у сплячку".
Їжаки живуть у квартирі Кирила. Щоби не переплутати, позначає голки фарбою. Грінча має на спині трохи зеленого.
"Утримувати їх легко. Живуть вони в картонних коробках. Найкраще годувати комахами. Також полюбляють фарш, куряче філе, котячий корм. А от молоко давати не можна — не перетравлюють, — додає Талер. — Краще не тримати у хаті двох дорослих самців. Вони б’ються за територію".
На хуторі Кирило хоче випустити вихованців. "У лісі їм буде добре. Із Грінчею мені буде дуже важко прощатися. Вона майже не огризається, дуже ніжна, любить руки, — цілує у чорний носик тварину. — Може, залишу їжачиху в себе".
Читайте також про те, хто є кращими друзями: люди чи тварини?
