Щоби з’ясувати це, “Експрес” відправився у село Криворівня, що розкинулося посеред Карпат. Тут ми знайшли неймовірних людей, дивовижні історії, дізналися про будні сучасних гуцулів. Про це та ще багато цікавого ми розповідатимемо вам на сторінках газети у спецпроекті “Гуцули ХХІ століття”.
Перша серія репортажу — тематична, про Великдень. Гуцули й сьогодні вбираються до церкви у традиційний одяг, а дехто святить паску-яйка-ковбаску зовсім не в кошику. Цікаво? Читайте далі!
НА ПЛЕЧІ — КЕПТАР, НА ГОЛОВУ — БАРЩІВКУ
“О, наш Готич має талант, це справжній майстер!” — кажуть мені мешканці Криворівні про свого односельця, який шиє традиційний гуцульський одяг. Такий вбирають до церкви на свята, зокрема на Великдень.
Богдану Готичу — 37 років, у чоловіка — дитячий церебральний параліч, тож йому непросто розмовляти й рухатись. Та це не завадило йому опанувати традиційне гуцульське ремесло!
Батько Богдана, пан Василь, демонструє мені кептар, який виготовив Богдан. Вау! Я по-справжньому вражена!
Кожух пошитий із натуральної шкіри, вишитий та оздоблений великою кількістю деталей. Видно, що це дуже копітка робота. “Щоби оздобити кожух, потрібно по 40 метрів ниток семи кольорів, 2 мішечки бісеру, по 4 мішечки зірочок і круглих блискіток, — каже Богдан. — Узори придумую сам”.
Батько майстра Богдана Готича з гордістю демонструє один із витворів сина — кептар.
Щоби виготовити такий кептар, майстрові потрібно півроку! А коштує гуцульський кожух від 6 до 8 тисяч гривень.
Також Богдан Готич виготовляє барщівки — традиційний головний убір гуцулів. Його вдягають на свята, коли йдуть до церкви на службу Божу чи одружуються. Щоби виготовити барщівку, майстрові потрібно півтора місяця. Коштує виріб дві з половиною тисячі гривень.
Богдан захопився пошиттям традиційного вбрання гуцулів 15 років тому. Сам, без спеціального навчання, узявся виготовляти кожухи. Потім захотів перейняти досвід одного з місцевих майстрів. Приїхав до нього, та був святковий день. Тож дідусь за голку й шило не взявся — лише розповів про все на словах.
Але Богданові цього було достатньо.
БЕСАГИ, КУФІЛЬ — І ДО ЦЕРКВИ
45-річний краєзнавець Василь Зеленчук щороку йде святити паску не з кошиком, а з бесагами й куфілем, як і давні гуцули. “Бесаги — це торбина з вовняної пряжі, — каже чоловік. — Вона має переднє й заднє “вуха”. У переднє кладеться паска. У заднє — куфіль. Це — дерев’яна кругла коробка з кришкою, оздоблена різьбленням. У куфелі — продукти: крашанки, м’ясо, сир, хрін...”
Василь Зеленчук планує йти до церкви на Великодню відправу з куфелем та бесагами.
Василь Іванович демонструє слова на практиці: перекидає бесаги через плече, поклавши у заднє вухо куфіль. Цікавлюся: а як святити паску? Чи треба витягати її?
“Наші предки й цей нюанс продумали”, — з усмішкою відповідає краєзнавець. Коли священик починає святити кошики, Василь Іванович знімає кришку куфіля, перевертає й кладе на землю, а на неї — паску. Серед продуктів запалює свічку.
Ще років 70 тому всі гуцули носили такі торбини. Сьогодні ж це радше виняток, ніж правило. “Колись газди ще носили так званий двійник — два з’єднані куфілі, який вішали на бартку, гуцульський топірець, — каже пан Василь. — У мене збереглися бесаги від батьків та куфіль, із яким ще прадід ходив. Йому щонайменше сто років!”
У кришку куфіля кладуть паску на час освячення.
За словами пана Василя, бесагами гуцули користувалися не лише на свята, але й у повсякденному побуті. А ще бесаги були і в опришків.
ПУХКІША Й СОЛОДША
У багатьох регіонах на Великдень печуть бабку — особливий солодкий хліб. Ось і на Гуцульщині мають схожу традицію. 55-річна Ганна Луцюк, як і інші мешканці Криворівні, святитиме у церкві не лише паску, а й бабку.
“Бабка пухкіша, жовтіша й солодша — бо у тісто кладеться більше яєць і цукру, аніж у те, що на паску”, — пояснює Ганна Іванівна, завідувачка криворівнянського літературно-меморіального музею Івана Франка.
Ганна Луцюк пече особливий великодній хліб.
Жінка охоче ділиться своїм рецептом. “Для тіста треба 20 яєць, 2 літри молока, кілограм цукру, 150 грамів дріжджів, півкілограма масла, трошки солі. Борошна — на око. Можна ще додати родзинки, — каже пані Ганна. — Вимішувати не менше ніж півгодини, тоді накрити й поставити у тепле місце, щоби тісто підійшло”.
Насамкінець Ганна Іванівна каже: найсмачнішою бабка печеться у справжній гуцульській печі!
Радимо також прочитати про те, як вперше за 300 років в Італії показали Святі сходи з палацу Понтія Пилата
