Закон про мову вступив у силу. Для багатьох українців — це неабияке свято. А особливо — для тих, хто, будучи російськомовним, вивчив солов’їну вже в дорослому віці.
“БАТЬКИ ПОСТАВИЛИСЬ ДО ЦЬОГО СКЕПТИЧНО”
Ярослава Яковлева, 29 років, культурологиня:
“Я виросла в місті Олександрії на Кіровоградщині в російськомовній сім’ї, у двомовному середовищі. Навчалася в російськомовній школі. Розмовляла трохи суржиком, трохи російською.
Повністю перейшла на українську 9 років тому.
У 19 я стала замислюватися, що це неправильно — вважати себе патріоткою України й розмовляти чужою мовою. Спершу переходила на українську в побуті, згодом — старалася писати свої дослідницькі роботи солов’їною. Тоді почалися труднощі, адже моя українська виявилася дуже поганою: з великою кількістю русизмів і малим лексичним запасом. Я стала читати українською, купила декілька словників, подивилася свої улюблені фільми з українським дубляжем.
Важко було в розмові з російськомовними, коли розумієш, що російською ти можеш висловити свої думки швидше та яскравіше, але принципово не можеш перейти. Тепер, після дев’яти років україномовності, мені важко говорити російською:) Я думаю українською, російська стала для мене іноземною.
До речі, родина відреагувала на мій перехід на українську скептично. Сприйняли це, як чергову віху юнацького максималізму. Вони не розуміли — навіщо витрачати на це час, якщо всі довкола і так російськомовні. Батьки й досі розмовляють російською і це трішки ускладнює їхнє спілкування з моїми дітьми”.
“ЗМІНИЛА МОВУ ПІСЛЯ ДВОХ ВАЖЛИВИХ ПОДІЙ”
Ліна Мохнач, 38 років, SMM-менеджерка:
“Я виросла в Києві в російськомовній сім’ї. Не очікувала, що перейти на українську в побуті буде настільки важко. Для повного переходу мені знадобилося приблизно три місяці. Я стала читати більше книжок українською, дивитися фільми.
Змінила мову в 2015 році під впливом двох важливих подій — Революції Гідності та народження сина.
Болісно переживала початок війни, окупацію наших територій. Тому серйозно замислилася: а що буде далі?
Росте дитина, а я до неї говорю чужою мовою. Хотіла, щоб мій син ріс україномовним. Вважаю, що коли він виросте російськомовним, то втрачатиме певні можливості, які даватиме володіння українською. Вірю, що колись він мені подякує.
Мої друзі не розуміли моєї зміни мови спілкування. Коли зверталася до них українською, казали: “Ліна, давай нормально”. З деякими друзями, які вороже ставилися до такої моєї трансформації, навіть довелося на певний час припинити спілкування.
Моя мама тепер теж дуже старається розмовляти українською, хоча їй це важко дається.
Знаєте, мені невимовно шкода, що раніше я не надавала мові значення. Через таку байдужість усі ці страшні події в нашій країні й сталися”.
“ЯКЩО УКРАЇНА ВОЮЄ З РФ, ЧОМУ ТИ ГОВОРИШ РОСІЙСЬКОЮ?”
Валерій Ананьєв, 26 років, письменник, ветеран російсько-української війни:
“Я народився у Первомайську, ріс у російськомовному оточенні. Щоби перейти на українську, мені необхідно було залишити Україну на досить довгий термін. У червні 2017 року я прилетів до Парижа. Гуляючи містом, помічав, що на всіх постерах, які мені траплялись, рекламують переважно французьких музикантів, в машинах грає винятково французька музика, по ТБ показують фільми французького виробництва.
Вже тоді, коли проводив паралель з Україною, у моїй голові став виникати деякий дисонанс. Останньою крапкою була розмова з одним чоловіком. Він запитав мене: “Якщо Україна воює з РФ, чому ти говориш російською?”
У звичайних умовах я б автоматично, навіть не усвідомлюючи, став би займатись казуїстикою і розповів, що Україна — це вільна країна, й кожен має право розмовляти так, як йому заманеться, та враження, які я отримав напередодні, змусили мене просто промовчати. Так, Україна — вільна країна, але є дуже важливий нюанс, що вносить корективи, — війна. Я категорично не згоден з агресивним нав’язуванням української мови людям, які того не хочуть. Зміни — це відповідальність, і не кожен має сили чи бажання прийняти її”.
Читайте також про те, які продукти можуть перешкодити організму засвоїти корисні речовини.
