Катерині Гринюх — 25. Два роки тому вона дійшла до фіналу відомого кулінарного телешоу Італії. А сьогодні орудує ножами в закладі, відзначеному двома зірками Мішлен! Як воно там, за лаштунками високої кухні?
“Доводиться працювати по 14 — 15 годин на день, — розповідає Катерина. — Прокидаюся, коли надворі ще темно. Повертаюся додому після півночі. Раніше страшенно боліли ноги. Але з часом звикла. Мій шеф-кухар каже: якщо робиш щось із пристрастю, на втому не зважаєш”.
— Коли ти зрозуміла, що любиш кулінарію?
— Ще в дитинстві. Я народилася в селі Магерів, у нашій сім’ї — шестеро дітей. Батьки вчили багато працювати, допомагати в усьому вдома. Я полюбила варити. Почувалася щасливою, коли рідним подобалося куштувати мої страви, — це наче ділитися любов’ю.
— Коли закінчила школу, пішла вчитися на кухаря?
— Ні, на електромеханіка! Але мені зовсім не подобалася ця професія.
— То як ти стала кухаркою?
— Якось подруга запросила до Італії. Там я потрапила до кулінарного шоу. Із понад 23 тисяч претендентів вибрали 20 учасників. І серед них була я! Важкою працею мені, іноземці, вдалося дійти аж до фіналу.
Після проекту я багато подорожувала, проводила майстер-класи. Згодом мені запропонували працювати в престижному ресторані в центрі Мілана. Уже майже рік я тут.
— Цей ресторан відзначено двома зірками Мішлен. Чим він відрізняється від звичайного закладу харчування?
— Зірками Мішлен ресторани відзначають за вишукану кухню, атмосферу, унікальний стиль та “почерк” шеф-кухаря, що розробляє меню. Тут експериментують із подачею, виглядом продуктів, можуть змінити консистенцію страви до невпізнання — але при цьому зберегти традиційний смак.
Загалом, у гостя такого закладу має скластися враження, наче він дивиться не на тарілку з їжею, а на витвір мистецтва. А коли куштує страву — відчути вибух смаку!
Майстерність кулінара найвищого рівня — у тому, що він може приготувати і подати звичайну морквину так, щоби за неї хотіли заплатити 50 євро.
— Скільки гостей можете нагодувати?
— Наш ресторан розрахований на 50 гостей. Але він відчинений лише після 19-ї.
В Італії у ресторанах чітко визначено: наприклад, обід від 12.30 до 14.30, вечеря — від 19.30 до 22.00. В інший час двері зачинені.
— Iз чого готуєте свої страви?
— Використовуємо місцеві продукти, які можна придбати на ринку. Здебільшого готуємо качку, голуба, свинину, морську рибу, креветки (які тут називають “морськими тарганами”, бо у морі їх по-о-овно). Є у нас і традиційні паста та ризото.
— А які ціни у вашому закладі?
— Мінімальна вартість замовлення — 200 євро (приблизно 6020 гривень). За вино платять окремо. Середній чек — на суму приблизно 400 євро (12 040 гривень).
— Опиши робочі будні на кухні ресторану...
— Розпочинається день о 8-й ранку і триває до 23 — 24-ї, до останньої поданої страви. За тиждень кухар має лише один вихідний. На кухню заходить у кителі, фартусі й ковпаку. До речі, ресторан не забезпечує працівників ножами чи іншими інструментами. Кожен має власні, з якими йому зручно працювати.
Кухар також повинен сам швидко прибирати за собою. У нас працює 14 кухарів. Середній вік — 25 років.
— Катерино, а що ти найчастіше готуєш?
— Я пробувала себе у випічці, десертах. Тепер більше до вподоби другі страви — риба, м’ясо. Також готую соуси.
Шеф завжди стежить, щоби кухареві було комфортно працювати і подобалося готувати саме ці страви. Адже не секрет: коли готуєш з любов’ю — їжа виходить неймовірно смачною.
Нині одна з моїх улюблених страв — голуб із чорницями. Для її приготування серед спецій і трав використовують кульбабу. Це дуже нагадує мені дитинство і рідний дім — адже в Україні вдосталь чорниць, а кульбаба росте скрізь.
— Що потрібно, аби приготувати ідеально смачну страву?
— Обирайте продукти, що підходять один одному. Наприклад, якщо готуємо курку, варто подавати з нею те, що ця птаха їсть, — крупи, кукурудзу. У страві мають бути різні смаки: щось солоне, щось кисле, щось солодке. Також варто комбінувати продукти різної консистенції — тверді овочі, рідкий соус, м’яке м’ясо.
— Чи доводилося готувати в ресторані щось з української кухні?
— Ні. У нас меню складає шеф-кухар, а він — дуже ревнивий, вірний своїй кухні і своїм смакам. Я мрію одного дня відкрити ресторан, де сама буду шефом. Подаватиму українські страви. Приготую такий борщ, щоб італійці не змогли приховати захвату!
