Наприклад, театри ухвалюють рішення, як почати новий сезон без російських вистав, а книгарні ховають у дальній куток видання Пушкіна й Достоєвського.
Національна опера України в Києві одразу після вторгнення росії вирішила вилучити з репертуару вистави за творами російських авторів, попри те, що вони збирали повні зали. “Дискусій у колективі з цього приводу не було. Артистам є що виконувати. Ображених, що в нього відібрали виставу, теж немає. Всі розуміють: пропагувати авторів, яких росія вважає своїми титульними, — не на часі, — каже голова пресслужби театру Лана Роксі. — Вистави зняли безтерміново. Може, потрібно буде пів століття, щоб у суспільства змінилося ставлення до культури загарбника. В Ізраїлі до цього часу вважається некоректним виконувати музику Вагнера, який був улюбленим композитором Гітлера й підтримував фашистів”.
Зокрема, в афіші столичного театру не стало опер “Євгеній Онегін”, “Іоланта” Петра Чайковського, його ж балетів “Лебедине озеро” та “Спляча красуня”, опери “Моцарт і Сальєрі” Миколи Римського-Корсакова.
Вона додає, що в репертуарі оперного театру приблизно 70 вистав, тому зняття творів російських авторів кардинально йому не зашкодило.
“Ну, зняли балети на музику Чайковського, але в нас є маса світових класичних вистав, сучасних балетів. У нас узагалі тепер аншлаги! Ми вперше не пішли на літні канікули, бо розуміємо, що людям потрібна нині розрядка. Продаємо на виставу лише 450 квитків — у декілька разів менше, ніж вміщає зал, бо стільки може розміститися у бомбосховищі на випадок повітряної тривоги. Квитки починаємо продавати за 2 тижні до вистави. Вони зникають за 2 — 3 дні. Тобто без російських авторів ніхто не страждає”, — каже пані Лана.
Колишній Театр російської драми імені Лесі Українки в Києві наприкінці лютого прибрав зі своєї назви слово “російської”. До війни він мав російськомовний репертуар, був осередком російської культури в столиці. Тепер біля всіх вистав в афіші вказано, що вони йдуть українською.
Досліджую репертуар і бачу, що російською залишили лише вистави за участі прими — 84-річної Лариси Кадочникової, виконавиці головної ролі Марічки у фільмі Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”. Провідна актриса театру — росіянка.
А яка ситуація у книжковій справі? В одній з книгарень Кропивницького років з десять тому стали відмовлятися від російських видань. “Російської художньої літератури в нас дуже мало, може, десь в залишках, бо нову не закуповуємо. Та її ніхто й не запитує. Ось “Декамерон” Боккаччо купують. До війни ще інколи запитували про відомі дитячі російські твори”, — каже консультантка пані Ірина.
У столичній “Науковій думці” продають наукову та художню літературу. “З 1990 року ми були єдиною в Україні книгарнею, яка відмовилася від книжок російських видавництв”, — каже співробітниця книгарні й додає, що все ж продавали твори російських класиків або українські наукові твори про них, але перекладені українською. “Вони досі є в продажу. Але останнім часом ніхто не запитує російських авторів. Якщо раніше часто шукали твори Федора Достоєвського чи Марини Цвєтаєвої, то тепер — ні”.
Українці змінюють свої вподобання. Цінності російської культури значно поблякли за час війни.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також репортаж із рідного села Степана Бандери
