Лише третина тих, хто навчається у закладах вищої освіти на педагогічних спеціальностях, повідомила, що хоче пов’язати своє майбутнє з учителюванням. Такі дані оприлюднило Міністерство освіти і науки України, покликаючись на результати дослідження Центру громадянської просвіти “Альменда”.
Уже нині в Україні бракує кілька десятків тисяч шкільних учителів. А до 2030 року може не вистачати й понад 100 тисяч освітян, йдеться у звіті “Вчителі України: кадровий потенціал”. Торік у МОН раділи, що зараховано найбільше студентів на бюджет за спеціальністю “середня освіта” — 6100. На контракті за цією спеціальністю у 2024-му почали навчатися ще 2500 майбутніх вчителів. Та з них, як виглядає, лише 2866 підуть працювати за спеціальністю.
— В Україні взагалі заплющили очі на проблему підготовки вчителів, — розповідає Станіслав Ніколаєнко, міністр освіти і науки України у 2005 — 2007 роках, перший заступник голови Спілки ректорів ЗВО України. — За попередніми підсумками, цьогоріч на спеціальність “середня освіта” за держзамовленням вступило 2619 студентів. 1530 з них (58%) — це майбутні вчителі української мови та історії, 69 (2,6%) — вчителі хімії, 88 (3,4%) — фізики, 252 (9,6%) — математики та 365 (14%) — біології. Це при наявності в державі 12 тисяч шкіл, 410 тисяч вчителів і третини вакансій від тої кількості педагогів, які працюють (хоча офіційно декларують інше число — близько 5 тисяч осіб).
До прикладу, у Національному педагогічному університеті імені М. Драгоманова цього року почнуть навчатися 5 математиків, 7 біологів, 8 хіміків, 5 географів та 2 фізиків. З усієї кількості університетів, які готують хіміків, майбутні педагоги будуть лише в 10 університетах, фізики — тільки у 25. Жодного біолога, фізика та хіміка не набрав Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського; хіміка чи фізика — Центральноукраїнський державний університет імені В. Винниченка; математика, хіміка чи фізика — Ніжинський державний університет імені М. Гоголя.
На жаль, ця ситуація не стала предметом обговорення. Ніхто не пропонує шляхів виходу з кризи. Слід запровадити фіксоване держзамовлення. І місцева влада мала б долучитися до цієї справи. А тим часом я побачив розподіл резервного фонду МОН. Це шок! 36 мільйонів гривень передали приватним закладам вищої освіти. А чому не педвишам?
— Якщо менш ніж третина студентів ЗВО педагогічних спеціальностей має намір бути вчителями, то що з рештою? Для чого вони вступали?
— Раніше аналітичний центр CEDOS проводив опитування щодо мотивацій вступників, — розповідає Ірина Когут, аналітикиня у сфері освіти. — Абітурієнти найчастіше обирали відповідь про те, що хочуть здобути престижну професію. Та зазвичай вступників мотивує бажання просто здобути вищу освіту хоча б за якоюсь спеціальністю. Крім того, на педагогічних спеціальностях чи не найнижча ціна контракту. Це теж може приваблювати абітурієнтів.
— Чому студенти, навчаючись на педагогів, не хочуть працювати вчителями? I як це змінити?
● І. Когут:
— Нині маємо серйозну проблему з оплатою праці вчителів. Розмір зарплати педагогів за останні чотири роки майже не змінився. Життя ж відчутно подорожчало, і зарплата вчителів у реальних цифрах дуже знецінилася. Тож нині маємо таку ситуацію, що вчитель приходить працювати у школу і заробляє вдвічі менше, ніж касир у супермаркеті чи оператор на пошті. Звісно, це не приваблює молодь. Хіба що тих, хто справді дуже хоче навчати дітей і керується суто внутрішньою мотивацією. Проте її надовго не вистачає.
Учителювання — дуже складна, емоційно виснажлива робота. Молодим педагогам треба витратити багато часу і докладати чималих зусиль, щоб опанувати потрібні навички. Винагорода ж за це — мінімальна.
Тому, коли говоримо про потребу приваблювати молодь у професію, насамперед йдеться про гроші. В уряді кажуть, що збільшення зарплати вчителям — для них пріоритет. Але коштів немає. Ну, мабуть, треба шукати якісь варіанти, щоб все-таки збільшити виплати.
