Мобілізований військовий з Житомирщини зник безвісти під час бойових дій поблизу Слов’янська наприкінці травня 2022 року. Його тіло знайшли та ідентифікували через дев’ять місяців. У військовій частині службове розслідування провели несумлінно, за його результатами дійшли висновку, що боєць десантно-штурмової роти нібито спершу пішов у самоволку, а вже потім загинув. Родина з таким твердженням не погодилася і взялася доводити в суді, що їхній чоловік та батько не був боягузом чи дезертиром, а загинув як герой.
“Ключовим аргументом позову було те, що військова частина службовим розслідуванням не встановила належними доказами самовільного залишення служби, — коментує військовий адвокат Роман Лихачов. — Також не було встановлено невиконання або неналежне виконання військовослужбовцем своїх обов’язків, порушення дисципліни або громадського порядку. Водночас частина апелювала, що нібито факт самовільного залишення військової частини бійцем доведений тим, що відомості про вчинення кримінального правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Однак у матеріалах проведених службових розслідувань не було наведено доказів, що ДБР або суд встановили в діях солдата факт самовільного залишення служби чи дезертирства. Та й саме собою внесення відомостей до ЄРДР не може вважатися достатньою підставою встановлення вини військовослужбовця, адже свідчить лише про початок досудового розслідування”.
Відтак Житомирський окружний адміністративний суд зобов’язав військову частину провести повторне службове розслідування щодо встановлення обставин смерті бійця. Частина оскаржила це рішення до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Але він залишив вердикт своїх колег з першої інстанції без змін. Тож тепер у родини з’явилися реальні шанси отримати грошове забезпечення загиблого бійця та 15 мільйонів гривень компенсації.
У подібній ситуації опинилися й чотири родини захисників, які проходили військову службу в протитанковому артилерійському дивізіоні. У травні 2022 року близько сьомої ранку вони зі зброєю легковим автомобілем поїхали в Бахмут і в розташування підрозділу не повернулися та досі не виходять на зв’язок. Військова частина виключила їх зі списків особового складу і подала матеріали про СЗЧ до правоохоронних органів. Однак слідчі ДБР справу закрили у зв’язку з відсутністю в діянні військових складу кримінального правопорушення.
“Дружина одного з бійців звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду, щоб отримувати передбачене в таких випадках законом грошове забезпечення. Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що боєць самовільно не залишав військової частини, а зник безвісти, — додає Роман Лихачов. — Тож діти захисника тепер знають, що їхній батько не дезертир. А дружина має всі підстави звернутися до військової частини, щоб отримати грошове забезпечення чоловіка”.
На жаль, таких випадків чимало. Чому?
— Тут можна назвати багато факторів, — зауважує Роман Лихачов. — Один з них — фінансовий. Командуванню військової частини простіше скласти акт про самовільне залишення бійцем підрозділу, ніж платити родичам грошове забезпечення за безвісти зниклого. Бо це немала сума — на рік виходить понад 700 тисяч гривень. Таким чином підстраховують себе. Якщо раптом виявиться, що військовий дійсно пішов у СЗЧ, командирові доведеться відповідати за розтрату коштів.
Також є багато випадків, коли на фронті неможливо точно встановити, що військовий пропав безвісти, загинув чи пішов у самоволку. Це стосується ситуацій, коли бійців по декілька разів перекидають з одного підрозділу в інший. У цій плутанині командирам не просто зорієнтуватися, де перебувають їхні підлеглі. А буває, пішов підрозділ на бойове завдання разом з командиром і ніхто не повернувся. Тоді неможливо дізнатися про всі обставини та причини неповернення.
— Чи реально в суді довести, що людина зникла безвісти, а не пішла в самоволку?
— Такі справи виграти дуже важко. По-перше, ще немає чітко сформованої судової практики їх розгляду. По-друге, судді досить часто чомусь стоять на позиції, що визнання бійця безвісти зниклим стосується особисто його, а не родини. Мовляв, після того, як він знайдеться, тоді й будемо ухвалювати рішення. Бо формально, поки військовослужбовець у СЗЧ чи безвісти зниклий, він вважається живим. Та навіть якщо родичам у суді й вдається довести, що боєць зник безвісти, військові частини безпідставно затягують з виплатами. І тоді знову доводиться судитися, щоб “вибити” законні кошти.
Тож варто змінити законодавство. І прописати, що військові частини можуть констатувати факт самовільного залишення частини бійцем лише на підставі аргументованих підтверджень, а не припущень.
