Два модульні містечка призначені для людей, які внаслідок війни втратили оселю. Історія кожного з них — справжня драма...
...З Києва до Бучі добираюся маршруткою. Вони тепер курсують доволі часто, майже як у “довоєнні” часи. Заїхавши у місто, одразу бачу наслідки нещодавнього зіткнення з “рускім міром”: зруйновані житлові будівлі, потрощені торговельні центри...
Попри все, життя у місті потроху відновлюється. На вулиці доволі багато автомобілів, люди поспішають у справах чи відпочивають на лавках під будинками та на дитячих майданчиках...
І от я біля модульного містечка. У декількох десятках чорно-білих будиночків 74 кімнати. У кожній — чотири ліжко-місця.
Зазираю у відчинені двері. На стільчику сидить жінка, щось читає в телефоні. Це — 41-літня Оксана Поліщук. У 2014 році вона переїхала з Криму до Бучі. Разом із двома дітьми мешкала в однокімнатній квартирі, яку купила близько року тому.
“Ось це наша п’ятиповерхівка, — Оксана показує фото зруйнованого будинку. — Ми жили на другому поверсі. На щастя, внаслідок вибуху ніхто не постраждав, але від квартири нічого не залишилося...”
Тиждень жінка з двома дітьми ховалася у підвалі. А при першій нагоді виїхала до знайомих на Вінниччину. Там вони гостювали певний час, а потім вирішили повертатися.
“Я втратила не лише житло, але й роботу. Мала продуктовий магазин, половина якого згоріла, а ще половину розікрали. Наразі нам допомагають волонтери, а далі буду шукати можливості заробити”, — каже мені жінка і веде показати свою кімнату.
Тут — декілька стільців, дві шафи і два двоповерхові ліжка. На них — матраци та подушки. З коридору видніється загальна простора кухня — з електроплитою, мийкою, столами, табуретами, посудом... Також є окремі ванні кімнати — для чоловіків і жінок.
“Чекаємо, коли підімкнуть кондиціонери й інтернет”, — каже жінка.
У свою кімнату мене запрошує й інший мешканець модульного містечка в Бучі — 52-річний Олексій Новиков.
“Матраци і подушки нам видала польська влада. Фонд ЮНІСЕФ надав посуд і продуктові набори”, — каже чоловік. Він показує вміст шафи, де акуратно складено його речі. Олексій Новиков народився у росії, але ще до повноліття перебрався в Чорнобиль, де працював будівельником. Набув громадянство України і лишився тут жити. Його будинок зруйнував танк Т-72. На щастя, чоловік встиг вистрибнути з вікна і завдяки цьому вижив.
Каже, що двічі прощався із життям: через російське походження окупанти вели його на розстріл. “У їхніх очах я був ледь не зрадником народу, адже прийняв українське громадянство, — згадує чоловік. — Нас вивели на вулицю і поставили на коліна обличчям до стіни місцевого магазину. А потім раптом рашисти заскочили на свої БТРи і поїхали геть...”
Оксана й Олексій кажуть мені, що їм, найімовірніше, згодом доведеться покинути Бучу. “Тут надто багато страшних спогадів, з ними важко жити”, — ділиться жінка. Чоловік погоджується з нею — із глибоким сумом в очах...
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, коли Україна стане членом ЄС
