В Україні закінчили збір ранніх зернових культур і вже розпочали посівну кампанію. На полях, які обмолотили, вже працює техніка. У регіонах сіють озимі пшеницю, жито, ячмінь, ріпак... Фермери кажуть: працювати нині важко, адже ціни на матеріали дуже зросли.
Сергій Авраменко, науковець і агроном, каже, що за останні півтора року ціна селітри, яку використовують як добриво, зросла з 7 — 8 тисяч гривень за тонну до 35 — 39 тисяч.
“Справді, ціни на пальне й добрива дуже зросли, — додає 41-річний Олександр Пеляк, фермер із Тернопільщини. — Залучити ресурси для сівби нам вдалося завдяки державній програмі кредитування з низькими відсотками та продажу частини врожаю. Ми вже висіяли 850 гектарів озимого ріпаку й за сприятливої погоди розпочнемо сівбу 1200 гектарів озимої пшениці”.
Розпитую господаря про те, скільки коштує засіяти гектар ріпаку. Чоловік наводить приблизні розрахунки: “Потрібно 3 тисячі гривень на пальне — це і доїзд техніки, і обробіток грунту. 2 тисячі гривень — на насіння, добрива — 7 тисяч гривень, гербіциди (препарати для боротьби з небажаною рослинністю. — Ред.) — 1,5 тисячі гривень. Ось і набігає кругленька сума...”
47-річний фермер Олександр Мельник із Красноградського району, що на півдні Харківщини, каже: його поля на півдні області й не постраждали від обстрілів окупантів.
“Ми вже посіяли озимий ріпак і взялися за пшеницю. Цьогоріч навіть збільшили площу останньої на 15%, хоч і кажуть, що її невигідно сіяти через низьку ціну. Та це майбутній хліб, тож працюємо”, — каже чоловік.
Господар розповідає, що вижити підприємству допоміг ріпак, який цьогоріч вдалося вигідно продати — по 15 — 17 тисяч гривень за тонну. “Звісно, не вистачає добрив і препаратів, але ми стараємося дати той мінімум, який дозволяють фінанси, аби отримати врожай, — каже Олександр Мельник. — На щастя, пальне встигли закупити перед війною, то навіть частину урожаю з його допомогою зібрали”.
46-річний Віталій Лупинос, поля якого за 20 кілометрів до лінії фронту, каже, що велика проблема з грошима. “Ціни на агропродукцію низькі: ми продали пшеницю по 3200 гривень за тонну, а торік було 7000, — мовить господар. — При цьому мусимо платити відсотки за ті позики, які взяли до війни. Жодних відтермінувань чи реструктуризацій немає. Попри все, ми працюємо й платимо податки”.
55-річний фермер Григорій Ткаченко із села Лукашівка на Чернігівщині, яке пережило окупацію, нині збирає врожай соняшнику, кукурудзи, картоплі й також готується до посівної. Після звільнення села у квітні йому вдалося відновити 80% всього, що знищили росіяни. Збитки, які поніс чоловік, становлять приблизно 700 тисяч доларів!
“Це було жахливе видовище — розбиті ангари, хліви, новий зерносушильний комплекс, по всьому селу — тушки вбитої худоби, — розповідає Григорій Ткаченко. — Наше підприємство, яке ми розбудовували й розвивали, практично було знищене”.
Проте сьогодні все відновлюють — і до роботи. Працюють тепер у дві зміни.
“Так, добрива, пальне — дуже дорогі, але поля потрібно засівати, — зазначає фермер. — Там, в окопах, військовим значно важче. Вони воюють, аби ми могли працювати. Тож не маємо права їх підвести. Багато наших працівників на фронті, зокрема мій син. Наш обов’язок — сіяти і збирати хліб”.
СКІЛЬКИ ЗАРОБЛЯЮТЬ ПРАЦІВНИКИ?
Олександр Мельник каже, що на його підприємстві підсобні працівники заробляють приблизно 10 тисяч гривень, а ті, що працюють у полі на техніці, — 30 тисяч. Віталій Лупинос зазначає, що трактористи заробляють на посівній 30 — 40 тисяч гривень на місяць. Ті, які ремонтують техніку, — приблизно 15 тисяч гривень. Слюсарі і зварювальники — 800 гривень у день.
До речі, у гарячих регіонах комбайнери, за словами пана Віталія, заробляли під час жнив приблизно 8 — 10 тисяч гривень у день — адже дуже ризикували життям, працюючи під обстрілами.
