...За розбомбленим центральним міським готелем “Україна” — Будинок книги. На касі продають патріотичну сувенірну продукцію з зображеннями Степана Бандери та “рускім кораблем”. Але поруч — вдосталь російської літератури, в тому числі виданої російськими видавництвами після 2014 року. Особливо багато дитячих книжок. Рядочком виставлені напоказ серійні видання російської класики. Консультанти кажуть, що їх тепер купують рідко.
● У найбільшій чернігівській книгарні продають дитячу літературу російських видавництв.
35-річний військовий Сергій зайшов до крамниці в пошуках книг про оборону Чернігова. “Читаю історичну літературу, наприклад, Василя Шкляра”, — каже чоловік. У розмові з консультантками й зі мною він часто звертається на “пані”, що дуже нетипово для цього регіону.
“Я по дідові — кацап, — сміється Сергій. — З дитинства розмовляв російською. А з 2014 року відмовився. У Чернігові взагалі багато і націоналістів, як я, і комуняк. Це місто військових відставників, які служили по цілому СРСР і тут осідали з родинами. Але навіть такі потроху змінюються. Хоча ще вдосталь тих, хто каже: “Вот єслі би нє ваш Майдан...”
А що в Чернігові з релігією? У Чернігові лише чотири храми ПЦУ. Решта 18 належать російській церкві. У результаті ворожих обстрілів постраждали і зруйновані більш як десять храмів. Попри це, жодна з парафій РПЦ(в)У не перейшла до ПЦУ.
“Можливо, вони ще чекають, що прийде “рускій мір”, — каже настоятель Катерининської церкви ПЦУ 43-річний отець Роман Кіник.
Водночас зазначає, що до його храму почало ходити більше вірян — зокрема, зі старшого покоління. Особливо — на вечірні літургії у суботу.
...Я в парку “на Валах” — колишніх центральних укріпленнях міста. Тут чимало пам’яток архітектури: будинок Івана Мазепи, перший вищий навчальний заклад Лівобережжя — Чернігівський колегіум. На одній з алей лунає дитячий спів. Це 8-річний Сергій Мороз збирає гроші на ЗСУ.
Хлопець — у рожевій панамі під “Калуша”, вдягнений у мілітарну куртку з шевронами, які подарували військові. До його коробки постійно кидають гроші. Перші 64 тисячі гривень він з батьком відвіз фонду волонтерів. Ще 50 000 віддали розміновувачам. А нещодавно школяр побував удома у лідера гурту “Антитіла” Тараса Тополі, який на початку повномасштабного вторгнення вступив у тероборону, й віддав на потреби війська ще 50 тисяч.
“Навіть діти кидають свої кишенькові, які батьки дали на морозиво. Це дуже надихає”, — каже Юрій Мороз, батько хлопчика.
Тим часом у приміщенні туристичного інформаційного центру щосуботи проводять заняття для тих, хто хоче вільно володіти українською. Сьогодні в залі зібралося 17 учнів. Першою приходить 65-річна пані Світлана. Вона — білоруска, народилася у Калінінграді. На сумку прив’язала синьо-жовту стрічку, має такий же браслет на руці. “Чєсно говоря... Ой! Чесно кажучи, мені ще дуже важко розмовляти українською, — зазначає з помітним акцентом жінка і переходить на російську. — Українською можу писати, бо є час подумати, підібрати слова. Розмовляти важче. Книги читаю тільки українською. Наприклад, “Жовтий князь” Василя Барки, “Сад Гетсиманський” Івана Багряного. Читала й сльози наверталися: ну що ж вони, тварини, робили з українським народом!”
До речі, це вже четвертий потік студентів. Курс розрахований на 28 днів. “Наша мета — зацікавити, показати багатогранність української. А далі людина може вже самостійно вдосконалюватися”, — розповідає після заняття 34-річна викладачка Ольга Петренко.
Вона зізнається, що нині не чує більше української у закладах і на вулицях Чернігова. “Коли над містом літали ракети, української було багато, і я щиро вірила, що її ставатиме ще більше, — зазначає жінка. — Але, починаючи з кінця квітня, коли почали повертатися ті, хто виїхав з міста, Чернігів знову став російськомовним…
До речі, якщо згадати історію: Михайло Коцюбинський свого часу переїхав жити до Чернігова, зокрема, тому, що тоді Вінниця була російськомовною, а Чернігів — україномовним. Тож віримо, що наше місто знову наповниться українською!”
