Причиною цього може бути втрата близької людини, брак глибоких стосунків. Але інколи очевидної причини добровільної соціальної ізоляції наче нема. Проте здорова, донедавна активна людина місяцями не виходить із дому. Що змушує її так чинити і як це впливає на психіку?
— Бувають періоди, коли нам треба дистанціюватися від суспільства: соціальні контакти виснажують, — каже Богдан Ткач, доктор психологічних наук, професор кафедри психології та педагогічної освіти Міжнародного класичного університету імені Пилипа Орлика. — І тоді ми свідомо усамітнюємося і медитуємо, читаємо книжки, переглядаємо фільми. Це можливість побути наодинці й розібратися зі своїми думками.
— А як зрозуміти, що усамітнення — це вже проблема?
— Усамітнення для відновлення ресурсу зазвичай триває недовго — кілька годин або днів, — пояснює Аліна Котенко, психологиня, психотерапевтка. — Якщо ж воно триває довше, може йтися про емоційне вигорання, стрес, депресію або апатію. В українських реаліях до цього додається й відчуття небезпеки поза домом. Мозок зазвичай сприймає його як більш комфортний простір, ніж вулицю чи навіть укриття. А буває і агорафобія — психічний розлад, коли людина через сильну тривогу не здатна покинути домівку.
● Б. Ткач:
— Насторожити має різка зміна звичного способу життя. Наприклад, якщо людина роками прокидалася о сьомій ранку, мала чіткий розклад дня, а потім раптом починає вставати значно пізніше, більше часу проводить у замкненому просторі й не хоче нікуди виходити, на це варто звернути увагу рідним і близьким. Важливо спробувати з’ясувати причину такої замкнутості. Можливо, це хвороба, токсичний вплив, психотравма... І, можливо, людина потребує допомоги.
— Коли ми тижнями майже не виходимо з дому, наш мозок може реагувати на це по-різному. Наприклад, перебування вдома можна використати для активного накопичення знань через інтернет, книжки, навчальні курси, відео та інші джерела, — розповідає Вероніка Чекалюк, науковиця в галузі соціальних комунікацій і психологиня. — Тож перебування вдома не обов’язково означає деградацію — навпаки, це може стати періодом інтенсивного самовдосконалення.
— Чи правда, що мозок не витримує самотності?
● Б. Ткач:
— Для його нормальної роботи людині потрібні зовнішні стимули: світло, запахи, дотики, звуки, нові враження тощо. А це дає спілкування з людьми. Мозку потрібен подразник, він любить новизну. У відповідь на неї виділяється дофамін — гормон щастя. Особливо нам важливе передчуття радості.
— Якими ж можуть бути наслідки тривалої ізоляції?
● В. Чекалюк:
— Без зовнішніх стимулів мозок починає компенсувати їх внутрішніми переживаннями, що може посилювати тривожність, депресію або апатію.
● А. Котенко:
— До речі, під час пандемії COVID-19 дослідження показували зростання симптомів депресії серед ізольованих людей на 12 — 25%, а також погіршення здатності розпізнавати позитивні емоції.
— Як підтримувати тіло й психіку під час вимушеного тривалого перебування вдома та чим “підживлювати” мозок?
● В. Чекалюк:
— Я рекомендую складні книжки, навчання, розв’язування завдань, вправи на креативність і логіку. Важливими є й контакти: навіть онлайн-взаємодія підтримує соціальні нейронні мережі й знижує ризик ізоляційної тривожності.
Регулярний сон, раціональне харчування підтримують баланс дофаміну та кортизолу в крові, що безпосередньо впливає на настрій і поведінку людини. І її вже не пригнічує спілкування з друзями, колегами, не хочеться покинути все й опинитися на безлюдному острові.
● Б. Ткач:
— І не забуваймо: м’язи без руху не виробляють міокіни — біологічно активні речовини, які стимулюють розвиток м’язової тканини й підтримують високу продуктивність та гарне самопочуття. Натомість активується синтез міостатину, що гальмує ріст м’язів, організм слабшає. Саме на цьому тлі можуть з’являтися як соматичні, так і психічні проблеми. Тож мусимо постійно рухатися. Інакше слабшає тіло, а разом з ним — зменшується психологічна стійкість.
● А. Котенко:
— Якщо людині важко вийти з дому, можна почати з малого: підійти до вікна, постояти при денному світлі 10 — 15 хвилин. Наступного дня — одягнутися, вийти надвір на кілька хвилин. Краще один маленький крок, ніж нічого. Сонячне світло стимулює вироблення серотоніну та сприяє синтезу вітаміну D, без нього не буде гарного самопочуття.
