Щомісяця 17 — 18 тисяч військових йдуть у СЗЧ, повідомляє Офіс генерального прокурора. За його даними, від початку повномасштабного вторгнення в Україні порушили понад 230 тисяч справ за самовільне залишення частини і 53 тисячі — за дезертирство.
Тим часом парламентарі пропонують посилити покарання за СЗЧ. Зокрема, заарештовувати майно і рахунки таких правопорушників. Але чимало військових командирів, зокрема підполковник Третього армійського корпусу Максим Жорін, сумнівається, що це дасть очікуваний результат. На його думку, доки в армії не відбудуться якісні зміни, доти кількість випадків СЗЧ збільшуватиметься.
— Озвучені Офісом генерального прокурора цифри грунтуються на кількості зареєстрованих кримінальних проваджень, а не на фактичних випадках втечі з війська, — каже Ігор Луценко, військовослужбовець ЗСУ, командир підрозділу БпЛА. — А провадження відкривають не завжди. За найскромнішими підрахунками, з початку великої війни у СЗЧ пішло понад 300 тисяч військових, що майже співмірне з чисельністю нашої армії до вторгнення. (У 2021 році у Силах оборони України налічувалося близько 250 тисяч осіб. — Авт.).
— Звісно, така катастрофічна статистика не сприяє посиленню морального духу в армії, — каже Микола Мельник, старший лейтенант, лицар ордена Богдана Хмельницького, екскомандир роти 47-ї бригади. — Часто у СЗЧ йдуть дуже добрі бійці, і йдуть з різних причин. Хтось банально втомився, бо вже четвертий рік на війні, інші — через конфлікт з командиром. Багато хто з часом повертається.
— Самовільне залишення частини — системна проблема, — вважає Олег Симороз, учасник російсько-української війни. — А її корінь — у стані нашої армії.
— Що маєте на увазі?
— Все починається ще з мобілізації, коли хтось може відкупитися від війська, забронюватися, а хтось — ні. На службі у солдата, сержанта, молодшого офіцерського складу значно менші права, їх часто нехтують. Натомість все добре, навіть попри провалені операції, у командування. Тому треба посилювати відповідальність командирів за зловживання, за неадекватне ведення бойових дій, коли віддаються злочинні накази, що призводять до загибелі особового складу. Адже саме це доволі часто призводить до СЗЧ. Тобто має бути невідворотність покарання для всіх без винятку.
Серед причин СЗЧ — і внутрішня ситуація у країні. Військові бачать, що корупціонерів не карають, що чиновники наживаються на війні, тобто, прямо кажучи, на крові. А це аж ніяк не мотивує воювати.
● І. Луценко:
— Часто у СЗЧ йдуть і щойно мобілізовані. Вони задумують п’ятами накивати ще в навчальних центрах. А там ситуація не поліпшується. Люди й досі живуть у наметах і поголовно в холодну пору року хворіють. Це теж не сприяє навчанню.
● М. Мельник:
— На сьогодні перевестися з однієї бригади в іншу, не зважившись на СЗЧ, майже неможливо. Тому якщо не буде полегшено такого переходу, то кількість випадків СЗЧ збільшуватиметься й надалі.
— Чи може змінити ситуацію посилення відповідальності за самовільне залишення частини й дезертирство?
● І. Луценко:
— Такий підход до розв’язання проблеми номер один в армії — не що інше як дилетанство. Ніякі штрафи чи блокування рахунків ситуації не змінять. Адже кошти з рахунків можна заздалегідь зняти, перевести їх, наприлад, у криптовалюту.
● М. Мельник:
— Без комлексного підходу проблеми не розв’яжемо. Але армія посилення відповідальності за самовільне залишення частини сприйме позитивно. Ті, хто не йде на СЗЧ і воює, відчують бодай якусь сатисфакцію.
— А що б могло привести до зменшення випадків СЗЧ?
● І. Луценко:
— Передовсім слід запровадити модель ротації. А це означає, що треба збільшити кількість мобілізованих, щоб було кому замінити тих, хто піде на відпочинок. Адже замість того, щоб давати людям можливість нормально відновитися, ми їх просто гробимо.
● О. Симороз:
— На жаль, ми втратили час. Треба було діяти ще в 2022 році, коли ця проблема зароджувалася. Але тоді влада її ігнорувала. Повторю — має бути невідворотність покарання для командирів, котрі своїми діями чи бездіяльністю призводять до того, що бійці вдаються до СЗЧ. Котрі дозволяють собі самодурство і вважають себе князьками, не прислухаються до прохань бійців. Ось реальний приклад. У бійця помер брат, а в матері стався інсульт. Командир не дав відпустки, щоб знайти доглядальника для матері. Боєць пішов на три тижні в СЗЧ, за це дістав п’ять років позбавлення волі. Думаю, мав би бути покараний і командир. Адже коли боєць перебуває у пригніченому морально-психологічному стані через проблеми в сім’ї, він не виконуватиме належно бойові завдання. А якби пішов у відпустку, залагодив проблеми й повернувся, то був би значно ефективнішим. Зрештою, не було б кримінальної справи щодо нього.
