Ця скандинавська країна стала першою в Європі, де громадяни працюватимуть так довго. Ще у 2006 році Копенгаген прив’язав пенсійний вік до середньої очікуваної тривалості життя. І нині данці виходять на заслужений відпочинок з 67 років. А у 2040-му люди, які народилися після 1970 року, на пенсію виходитимуть сімдесятирічними.
Тим часом українці мають право виходити на пенсію у 60 років. Та є певні умови. Аби в такому віці стати пенсіонером, цьогоріч потрібно мати 32 роки страхового стажу. Наступного року він зросте до 33-х, у 2027-му — до 34-х, в 2028-му — до 35-ти. Через те, що декому в 60 років бракує стажу, нині на пенсію виходять і в 62, і в 63. А ті, у кого цей стаж становить лише 15 років — у 65. Економічна й демографічна ситуація в Україні не найкраща та вимагає змін щодо пенсійного забезпечення. До Кабміну вже спрямований законопроєкт про запровадження накопичувальної пенсійної системи. А що із пенсійним віком? Чи варто його переглядати?
— Щодо Данії, то у них — специфічна пенсійна система й загалом система соціального захисту, — розповідає Лідія Ткаченко, кандидатка економічних наук, провідна наукова співробітниця Інституту демографії та проблем якості життя НАН України. — У цій країні немає обов’язкового державного пенсійного страхування (роботодавці не сплачують страхові внески). Витрати на державні пенсії у них фінансуються за рахунок податків (вони дуже великі й сплачуються усіма). Тому в Данії зацікавлені, щоб люди працювали якомога довше.
Данію не можна порівнювати з нашою країною через дуже різні моделі економіки, системи соціального захисту, організації трудових відносин, зайнятості, рівні дотримання трудового законодавства. І в Україні все ще триває війна. Невідомо, коли вона закінчиться та які будуть наслідки.
— Та все ж, чи існують у нас передумови для перегляду віку виходу на пенсію?
— Є таке дещо цинічне поняття — вік доживання (середня кількість років, які людина може прожити після виходу на пенсію), — додає Андрій Павловський, експерт з питань соціальної політики. — В Україні ще раніше він становив 7 — 8 років. Наші люди, на жаль, на пенсії довго не живуть. Тривалість життя чоловіків доволі низька, якщо порівнювати з іншими європейськими країнами. За деякими оцінками, цей показник нині становить 57,3 року.
В Україні фактично відбулося підвищення пенсійного віку у прихованій формі. Йдеться про пенсійну реформу Гройсмана — Реви, яку впроваджували з 2017 року. Тоді у 2,5 раза підвищили мінімально необхідний страховий стаж для виходу на пенсію у 60 років. І йдеться не про трудовий, а саме про страховий стаж, коли сплачується єдиний соціальний внесок. Ті, хто не має достатньо страхового стажу, вимушені працювати до 62 — 63 років або й до 65. Усе це робилося з практичною метою — зменшити дефіцит бюджету Пенсійного фонду.
● Л. Ткаченко:
— Нині в Україні для виходу на пенсію у 60 років потрібно мати не менше як 32 роки страхового стажу. А у 2028-му буде 35. Встановлення критерію стажу, що необхідний для виходу на пенсію у певному віці, — це справді своєрідне підвищення пенсійного віку. У реальності це дуже складно — набрати до 60 років 35 страхового стажу. Хто здобуває вищу освіту і йде працювати після отримання диплома, працевлаштовується на стабільну роботу зазвичай у віці понад 25 років. У нас середній стаж при виході на пенсію становить приблизно 32 роки. У тих, хто здобував вищу освіту очно до 2004-го, роки навчання ще зараховуються до стажу. А тим, хто навчався пізніше, — ні.
В Україні швидше можуть виходити на пенсію лише працівники за списками (1 та 2) шкідливих професій та особи, у яких є певний пільговий статус, наприклад, учасники війни, чорнобильці. Після війни значно збільшиться кількість таких осіб. Звичайно, це був би нонсенс надавати право виходу на пенсію особам пільгових категорій у 55 років, а решті — у 70.
— Середня тривалість життя жінок в Україні у 2020 році становила 76,2 року (у Києві — приблизно 80), — розповідає Борис Кушнірук, експерт з економічних питань. — Ще донедавна деякі з них могли виходити на пенсію у 56 — 57 років. Відповідно значній частині потрібно виплачувати її близько 20 років. Але це жодна пенсійна система не витримає. Особливо, коли кількість працездатного населення через низьку народжуваність упродовж багатьох років скорочується.
— То що ж робити за таких умов?
● Б. Кушнірук:
— Не обов’язково підвищувати пенсійний вік. Слід переходити до малої солідарної пенсійної системи, що передбачає мінімальні соціальні внески, а потім — мінімальні виплати (однакові для всіх). Крім цього кожна працездатна людина протягом певного періоду життя має заощаджувати в якийсь спосіб, аби забезпечити себе у старості.
● Л. Ткаченко:
— Звісно, Україні доведеться вживати якихось заходів, щоб було кому працювати. Але чи для всіх буде робота? Дуже важливо, щоб пенсійна політика узгоджувалася із політикою зайнятості. Багато українців нині працюють у сфері роздрібної торгівлі (на базарах) і на дуже низькопродуктивних роботах. А треба створювати можливість обирати робочі місця, зважаючи на умови праці, розмір зарплати, графік тощо. Щоб люди не хапалися за будь-яку роботу.
На законодавчому рівні в нас прописано, що особи передпенсійного віку входять до категорії населення, якій надаються додаткові гарантії захисту на ринку праці. Та насправді майже неможливо влаштуватися на роботу в 58 чи 59 років. Особливо, якщо людина перед цим давно не працювала. Хоча кількість працюючих пенсіонерів у нас все-таки зростає. Їх в Україні налічується 2,8 мільйона (загальна кількість пенсіонерів — 10,3 мільйона). Це пенсіонери за віком і з інвалідністю. Те, що люди віком понад 60 років продовжують працювати, пов’язано з дефіцитом кадрів, а також із рівнем зарплат. Пенсіонери часто погоджуються на меншу оплату праці, бо прожити лише за саму пенсію дуже важко.
