Поновити конкурси на посаду директорів загальноосвітніх закладів та дозволити школам залишати учнів на повторний рік — з такою пропозицією виступила освітня омбудсменка Надія Лещик. Посадовиця відзначила, що після двох років пандемії ковіду та майже трьох років повномасштабної війни освітні втрати України поглиблюються. Ситуацію аналізуємо разом із засновником Всеукраїнської освітньої компанії ЗНО Setstud Олександром Кондратюком, заслуженим вчителем України Віктором Громовим та засновницею ГО “Смарт освіта” Іванною Коберник.
— Чи поділяєте ідею залишати учнів у тому самому класі, якщо вони відстають у навчанні або пропускають щонайменше половину занять?
● І. Коберник:
— Загалом залишення на повторний рік навчання визнають не дуже ефективним кроком. Є дослідження Організації економічного співробітництва та розвитку й інших інституцій, які вважають таке рішення економічно невиправданим з огляду на витрати і доволі травматичним для дитини. Причому надто негативний вплив повторний рік чинить на дітей з неблагонадійних сімей — вони набувають комплексу невдахи. Але, звісно, є також приклади, коли повторне проходження певного класу в інтересах дитини.
Сама я не дуже вірю в ефективність таких дій проти волі батьків. Це має бути колективне рішення. Але із загальною культурою, коли оцінки ставлять усім поспіль і заплющують очі на дуже істотні освітні прогалини, справді треба щось робити. У дослідженні PISA Україна — один з лідерів за відсотком дітей, які закінчують повну середню освіту, він близький до ста. Але ж ми знаємо: це статистика наявності свідоцтва про закінчення школи. У цивілізованих країнах ретельніше ставляться до оцінювання.
● В. Громовий:
— Приміром, у Німеччині окремо функціонує початкова школа, і діти після її закінчення за рекомендацією учителя йдуть або до гімназії (ті, хто далі готується вступати до університету), або до професійної школи (ті, хто хоче опановувати якусь професію, це аналог нашого ПТУ). У початковій школі дитина в одному класі може сидіти хоч три роки. Вона буде на голову вищою за решту, але їй ніхто не видасть свідоцтво і не відправить далі, якщо вона не опанує рівня базової початкової школи.
В Італії учня середньої школи можуть не допустити до наступного класу, якщо він відвідав менш ніж три чверті занять з річного розкладу. Таке ж рішення можуть ухвалити через незадовільну оцінку за поведінку. А у Польщі щодо учнів 1 — 3 класів, які мають низький рівень досягнень у навчанні або поганий стан здоров’я, педагогічна рада може ухвалити рішення про повторне навчання на бажання класного керівника або батьків.
Просто протирати штани у школі й заважати іншим — це не варіант. Якщо ми видаємо свідоцтво про здобуття освіти першого, другого чи третього рівня, то воно має засвідчувати, що цей рівень у дитини є. Доки його не буде, учня не можна переводити на наступний рівень.
● О. Кондратюк:
— Нині законодавство визначає дуже обмежені підстави для залишення учня на ще один рік у класі: для учнів 1 — 2 класів потрібна згода батьків; для учнів 3 — 8 класів — згода батьків та оцінки за рік на рівні 1 — 3 бали з української мови, математики, алгебри або геометрії. Щоби розширити підстави для залишення на повторний рік, треба вносити зміни до законодавства.
— Чи варто поновити конкурси на посаду директорів шкіл?
● І. Коберник:
— Ініціативу поновлення конкурсів директорів підтримую. Тому що, на жаль, тривале перебування на керівній посаді з усвідомленням того, що зняти тебе неможливо, часто негативно позначається на учасниках освітнього процесу. Вважаю, що нинішня безпекова ситуація не є перешкодою для таких конкурсів, а чесна конкуренція завжди краща для розвитку організацій — у нашому випадку освітніх, ніж безальтернативна монополія.
● В. Громовий:
— Просто запровадити конкурси мало. Важливо, щоб вони були справжні, а не удавані. Знаю випадки, коли голова міста чи директор освітнього департаменту ще задовго до конкурсу вирішував, хто буде директором школи. Якщо засновник освітнього закладу сам призначає комісію і туди потрапляють залежні від нього люди, то, як правило, вони виконують те, що їм скажуть.
Тим часом у США пошуком директорів шкіл займається громадська організація “Асоціація керівників шкіл”. Якщо в якомусь окрузі з’являється вакансія, на сайті цієї організації публікують оголошення, і зголошуються кандидати. Там за хорошим директором школи полюють, переманюють з округу в округ, бо розуміють, що у вас може бути скільки завгодно хороших вчителів, але якщо немає хорошого директора, то не буде хорошої школи. А в нас директором школи часто стає кум, сват, брат, політичний союзник мера чи керівника освітнього департаменту.
