Ця стрічка данського кінорежисера Сімона Леренга Вільмонта, знята в 2022 році. Фільм розповідає історію дітей, які живуть у спеціальному дитячому будинку на сході України. На церемонії нагородження побували виховательки Лисичанського центру соціально-психологічної реабілітації дітей, які були героїнями фільму. Вони розповіли “Експресу” про закулісся події.
60-річна Маргарита Бурлуцька та 54-річна Ольга Тронова, які працюють у Центрі більше як 20 років, уперше в житті побували в США. Обоє лише нещодавно повернулись до України.
“Ми дізналися, що запрошені на церемонію, у лютому. Чесно кажучи, відчуття були такі, наче це відбувається не зі мною, — зізнається Ольга Вікторівна. — Я не знаю, за що мені таке щастя випало”.
“Я ніколи не думала, що побуваю у Лос-Анджелесі, не кажучи вже про церемонію вручення “Оскара”! — каже Маргарита Миколаївна. — Я вперше в житті побувала за кордоном”.
Оскільки режисери, продюсери, героїні прилетіли до США за декілька днів до церемонії, то мали можливість погуляти Лос-Анджелесом.
“Раніше я бачила, як живе Америка, лише у фільмах, а тепер — на власні очі! Особливо мені сподобалась тамтешня природа. Таких птахів, як у США, я ще ніколи не бачила, — усміхається Ольга. — Також ми побували у багатьох місцевих ресторанах. Куштували справжні бургери — дуже смачні”.
Команда фільму планувала їхати на церемонію без пишних нарядів і гламуру — в светрах із символікою України. Але організатори церемонії пояснили, що є суворі правила дрес-коду. Тож потрібно було нарядитися. Вирішили одягнутись у вбрання від українських дизайнерів.
“Київський модельєр спеціально готував для нас із Маргаритою сукні на церемонію, а стилістка продумала наші образи, — веде далі Ольга Вікторівна. — Американські візажисти, перукарі зробили макіяж та зачіску”.
У Ольги Вікторівни була довга сукня сірого кольору.
“А у мене — вишукана синя сукня зі шлейфом. Дуже красива, — ділиться Маргарита Миколаївна. — Чекаю перемогу України у війні, щоб знову одягнути цю сукню на якусь святкову подію”.
За командою фільму до готелю приїхав комфортабельний мікроавтобус. Він повіз їх у місце проведення нагородження — театр “Долбі”.
“Доріжка, по якій ми проходили, була не червона, а кольору шампанського, — пригадує Ольга Вікторівна. — Щиро кажучи, не було якоїсь тривожності чи сором’язливості. Було тільки відчуття, що ми виконуємо важливу роботу”.
“Під час церемонії до нас підходило дуже багато іноземців. Вони нас обіймали, розпитували про Україну та дякували нам за нашу роботу”, — додає Маргарита Миколаївна.
Згідно з правилами Кіноакадемії, на церемонії зірки та номінанти сидять на першому поверсі, а гості та команди номінантів — на балконі.
“Ми мали місця недалеко від сцени. Під кожним кріслом була коробочка з перекусом (там були вода, солодощі). Хто зголоднів, міг перекусити просто в залі. Атмосфера була дуже вільною”, — згадує Ольга Вікторівна.
На сцені українки побачили чимало зірок — Леді Гагу, Ріанну, Ніколь Кідман... “Автографів ми не брали, бо мета в нас була інша — перемогти, щоб нас почули, щоб люди знову згадали про Україну й те, що в ній тепер відбувається. Але, на жаль, ми не перемогли, — каже Ольга Вікторівна. — Коли оголосили переможця у нашій номінації (фільм про росіянина Олексія Навального. — Авт.), я відчула якусь провину, наче це я щось зробила не так. Потім стало гидко...”
“Нам дуже хотілось, щоб фільм виграв, бо Україна це заслужила, — каже пані Маргарита. — Але знаєте, ми вже перемогли! Адже “Будинок зі скалок” увійшов у п’ятірку найкращих документальних фільмів світу. Це величезне досягнення!”
Попри все, українки спілкувались з багатьма журналістами та представниками кіноіндустрії, розповідали про війну та злочини, які чинить Росія.
“Також розповідали про наш Центр, який нині перебуває на окупованій території, про те, що дітям довелось евакуюватись у безпечне місце, — пояснює Маргарита Миколаївна. — І звісно, казали, як сильно чекаємо деокупації, щоб нарешті повернутись додому”.
