35-річна Світлана втратила туристичний бізнес, як і її 48-річний колега — Антон. А 27-річна Ольга перестала займатись виїзними фуршетами. Тепер ці люди мають нові
бізнеси. І дехто з них каже — заробітки більші, ніж у сферах, де працювали до пандемії.
“КРИЗА — ЦЕ ЧАС МОЖЛИВОСТЕЙ”
Світлана Горбатюк із Тернополя до пандемії організовувала тури у Швейцарію, але через коронакризу бізнес довелося закрити.
“І я вирішила розпочати нову справу, — каже жінка, у якої, до речі, троє дітей, а наймолодшому на час старту нового бізнесу було три місяці. — Ідея виникла на основі мого захоплення малюванням смолою. Для початку я записалася на навчання, щоб вдосконалити вміння. Згодом придбала потрібні для роботи матеріали, орендувала приміщення для творчості. Загалом вклала 600$.
Спершу запрошувала друзів навчатись цієї справи, робила це безплатно. З часом набралася сміливості й анонсувала в соціальних мережах, що створюю картини зі смоли на замовлення і проводжу майстер-класи. Втім за два місяці до мене не прийшло жодного охочого”.
Світлана вирішила не зациклюватись на цій невдачі, творити далі. І невдовзі до неї таки ринули клієнти. “Спрацювало так зване сарафанне радіо, — усміхається вона. —
Не встигла я анонсувати дати нових майстер-класів, як групи вже були повні”.
Згодом Світлана запустила індивідуальне навчання онлайн. А нещодавно її творча студія переїхала у велике світле приміщення в самому центрі міста. “Планую ще відкрити магазини з супутніми товарами, а найбільша моя мета — відкриття артстудії у Швейцарії!” — каже жінка.
За її словами, новий бізнес забезпечує їй втричі більші заробітки, ніж попередній.
“Зі свого досвіду можу сказати: криза — це час можливостей”, — усміхається Світлана.
“СЕРЕД НАШИХ КЛІЄНТІВ — ЗІРКИ КУЛІНАРНИХ ШОУ!”
48-річний киянин Антон Чесноков і його дружина Ірина (на головному фото) вісім років також розвивали туристичний бізнес. Втім карантин змусив їх припинити роботу в березні минулого року.
“Ми майже постійно сиділи вдома, як і багато українців у той час, виходили лише до магазину і вигуляти собаку, — розповідає Антон. — Потім зрозуміли: довго так не витримаємо, треба щось робити. У квітні дружина, переглянувши відео в мережі, загорілася ідеєю вирощувати мікрогрін. Я її підтримав, мені ця справа видалася цікавою”.
У травні подружжя облаштувало маленьку ферму в приміщенні поряд з офісом їхньої туристичної фірми. “Ми самостійно розробили систему, яка допомагає на відстані керувати фермою, — каже подружжя. — На запуск проекту загалом витратили 1,5 — 2 тисячі доларів. Інформацію про те, яке обладнання потрібно, шукали в інтренеті. А ще знайшли ментора — людину з таким бізнесом, яка навчила нас азів вирощування мікрогріну”.
Як тільки ферма запрацювала, Антон та Ірина пішли в ресторани пропонувати свою продукцію. “Тоді заклади працювали лише на винос, клієнтів було менше, ніж звичайно, — згадує Антон. — Втім у нас таки з’явилися перші замовники. А коли карантинні обмеження послабили, і заклади харчування почали приймати відвідувачів, замовлень стало ще більше. Серед наших клієнтів — багато фіналістів кулінарних шоу, які працюють у ресторанах”.
За словами подружжя, завдяки постійному пошуку нових замовників та клієнтоорієнтованості вони пережили зиму без збитків.
“МИ РИЗИКНУЛИ, І НАМ УСЕ ВДАЛОСЯ!”
27-річна Ольга Шляхтун з Тернополя разом з чоловіком Романом до карантину заробляла кейтерингом — виїзним ресторанним обслуговуванням і організацією фуршетів.
“Із карантином наш бізнес зупинився, — розповідає Ольга. — Два місяці ми міркували над тим, чим хотіли б зайнятися. Чоловік запропонував виробляти напівфабрикати. Ми маємо професійну кухню, навчених працівників, тож вирішили спробувати”.
Підприємці придбали тістоміс, преси-розкачувальники, засоби для шокового заморожування, морозильні камери — витратили приблизно 200 тисяч гривень. І почали виготовляти вареники, пельмені та інші морожені продукти. Наступним кроком стало створення сторінки бізнесу в інстаграмі.
“Розповіли там про асортимент, ціни на продукцію. Далі звернулися до кількох блогерів, щоб прорекламували нас, — каже жінка. — Коли отримали перші 10 замовлень за день, були дуже щасливі”.
Спершу Ольга та її однодумці працювали лише на доставляння. А потім стали пропонувати свою продукцію місцевим магазинам. “Сьогодні наші товари є в понад десяти крамницях Тернополя. А наприкінці року ми відкрили свій фірмовий магазин”, — тішиться Оля.
Жінка ділиться: починати новий бізнес під час карантину було страшно, але вона зважилася на такий ризик через велике бажання зберегти команду. “Ми ризикнули, і нам усе вдалося”, — резюмує Ольга.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про настрої та очікування українських фермерів у цьогорічний локдаун
