31-річний Сашко з Тернополя не має воєнного досвіду, але він активно займається спортом і проходив різні вишколи з бійцями, які воювали на Сході. Сашко — актор і співак, але творчість відкладає, аби взяти в руки зброю. “Я вірю, що ми виженемо ворога, здобудемо перемогу. А тоді будемо співати, творити, розвивати культуру”, — каже він.
Сашко тут уже другий день. “Вчора стояв у черзі до другої ночі! Сьогодні я вже отримав документи й чекаю відправлення. Рідним ще не розповів. Дуже хочу відтермінувати їхнє хвилювання”.
Із приміщення військкомату виходить 46-річний Богдан з села Гаї-Шевченківські, що неподалік Тернополя. Чоловік був на Майдані, отримав там важке поранення, потрапив у реанімацію. Зізнається, нині про свою травму не розповідав, адже дуже хотів потрапити у лави територіальної оборони. Адже тепер почувається добре і відчуває сили боротися і дати відсіч ворогу.
“Ворог прийшов на нашу землю, — каже Богдан. — Тому мусимо брати зброю в руки і захищати свої домівки, свої сім’ї, рідне місто, країну. Ніхто, крім нас, не зможе вигнати ворога”.
Ніхто, крім нас, не зможе вигнати ворога.
Тим часом біля військкомату, що розташований в одному із районів Прикарпаття — Косівському — уже приблизно 30 чоловіків чекають своєї черги на вулиці. Серед них — 30-річний Олег, який у 2014-му брав участь в АТО. Каже — коли повідомив дружині, що йде воювати, вона розплакалась.
“Потім випила заспокійливого, і я поїхав. Вважаю, що краще я нині візьму зброю до рук і піду захищати свою країну, ніж потім махатиму палкою на руїнах!” — каже він.
56-річний Іван, місцевий стоматолог, теж чекає своєї черги.
“Я не збираюсь сидіти осторонь, поки мою країну намагається захопити ворог, — каже він. — Моя дружина, дві дочки й син — усі плачуть, не хочуть, щоби йшов. Я їх розумію. Але я відчуваю, що якщо нині не піду
— хто його знає, що буде далі?”
Чоловік приходить до військкомату втретє за три дні війни.
Каже, що вчора і позавчора були такі черги, що не зміг потрапити сюди. Сподівається, сьогодні йому це вдасться.
“Може, ти передумав? Ми ж можемо зараз просто піти звідси, правда?” — чую жіночі слова крізь сльози. Озираюсь. Це мама проводжає свого сина. У нього теж сльози, але каже: “Хочу йти боронити країну”.
Неподалік допалює цигарку 39-річний Ігор. “Прийшов, бо, як би це банально не звучало, треба боронити країну, — каже він. — Воювати хоче й мій 60-річний батько. Мусимо показати, хто господарі на нашій землі!”
Біля Вінницького обласного військкомату — теж ніде яблуку впасти. “Я резервіст. Мав досвід війни в АТО. Тепер разом з іншими військовими готовий знову стати на захист України. Ми не дамо ворогу ані клаптя землі”, — каже Олег з Вінницького району.
“Я і мої друзі із села проходили строкову службу ще в радянські часи, — каже 57-річний Назар. — Нині вирішили піти обороняти Україну. Головне завдання для нас — здобути перемогу, і тому ми сьогодні всі тут”.
...Дівчата-волонтерки пригощають усіх воїнів чаєм, бутербродами. І бажають: повертайтеся живими! З перемогою!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про людей, які масово прибувають до Львова, утікаючи від обстрілів
