Раніше ж капелани виконували таку роботу на волонтерських засадах. Як загалом здійснюють своє служіння медичні капелани, з якими викликами стикаються?
УГКЦ
42-річний отець Руслан П’яста — протоієрей Греко-католицької церкви, він — капелан перинатального центру вже 11 років.
“Я відвідую пацієнтів двічі на тиждень, виділяю для цього по 5 — 6 годин, — каже священник, який очолює Асоціацію капеланів в охороні здоров’я України. — Часом приїжджаю на виклик: наприклад, породілля — у реанімації, ситуація важка, тож просять охрестити дитину. Або ж у відділенні патології вагітності жінки дуже хвилюються за те, аби все пройшло добре під час пологів. Отож просять про молитву.
Якось до мене прийшла жінка у сльозах, бо лікар сказав зробити аборт, а вона понад усе хоче народити. Я підтримав її, сказав, що може прийняти те рішення, яке вважає за потрібне. У жінки народився малюк з вадами розвитку, дитинка померла. Однак вона мала можливість охрестити немовля, поховати, тож знала, що зробила усе від неї залежне.
Якщо люди в лікарні мають потребу у сповіді, я вислуховую їх. Дехто просить про єлеопомазання — таїнство на зцілення хворих”.
Медичний капелан каже, що у лікарню приходить у підряснику, але коли заходить у відділення — одягає медичний халат, маску, бахіли, обробляє руки антисептиком.
Отець Руслан додає, що в УГКЦ налічується 125 медичних капеланів.
“Завдяки новому наказу МОЗ капелани зможуть працювати у лікарнях офіційно, маючи зарплату та визначену кількість годин, — каже отець Руслан. — Проте наказ визначає й умови, які ставлять до медкапеланів. Так, крім того, що здобула богословську освіту, така людина повинна пройти навчання із клінічного душпастирства. Вчитись потрібно рік, є п’ять модулів, кожен з яких триває 12 днів, а поміж цим відбути “практику”. Священники повинні підготувати 2 — 3 протоколи спілкування з хворими”.
ПЦУ
42-річний Сергій Кирилюк — медичний капелан Православної церкви України в обласній клінічній психіатричній лікарні.
“Багато хто хвилюється: якщо у медзакладі буде офіційно оформлений капелан певної конфесії, як же тоді здійснюватиметься духовна опіка вірян інших Церков? — каже протоієрей. — Поясню: це питання доброчесності. Якщо людина потребуватиме опіки чи піклування, а капелан — іншої конфесії, то він повинен покликати відповідного духівника”. Отець Сергій 19 років працює у психіатричних закладах, є лікарем-психіатром, а також психотерапевтом за двома напрямами — психоаналіз та супервізія терапії залежностей. Також викладає в університеті і служить як священник у кафедральному соборі. А останні дев’ять років після висвячення є також медичним капеланом.
“Люди у лікарнях питають про все: від того, чому ми взагалі є на Землі, і до того, чи вони не одержимі, — зазначає отець. — Я відповідаю на ці запитання. Також спілкуюся з тими, хто думає про спробу самогубства або вже робив її...”
РКЦ
53-річний римо-католицький отець Григорій Драус — капелан обласної інфекційної лікарні.
“Я прийшов сюди, коли почалась пандемія: хотів провідати товариша, який потрапив до лікарні з коронавірусом, — каже капелан. — Головний лікар здивувався, адже ніхто не рвався до хворих. Утім з розумінням сприйняв моє прохання. Мені видали весь потрібний захист, і відтоді, із 2020 року, я приходжу в інфекційну лікарню. Нині роблю це раз на тиждень, бо ж маю ще парафію, ми займаємось волонтерством. Але бачу, що лікарні справді потрібен медичний капелан, який був би постійно на місці, мав це за основну роботу.
Спілкуюся із хворими, сповідаю, причащаю. Найважче — коли бачу, що недуга забирає життя людини... Тоді просто треба бути поруч, адже й безнадійно хворий має бути підтриманий у його гідності страждання.
Бувало таке, що я зустрічав потім на парафії людей, які виписалися з лікарні. Вони згадували, що у час, коли ніхто не міг до них прийти, бачили лише медичний персонал і мене. І моя присутність була для них великою підтримкою.
А якоїсь суботи, пригадую, було дуже мало працівників у лікарні. І мене попросили допомогти перевезти важкохворого до відділення інтенсивної терапії. Під час транспортування людина померла. Я встиг уділити таїнства перед смертю. Напевне, це була Божа воля, що в той момент я був поруч...”
