Ця ініціатива породила жваві дискусії у суспільстві. Одні кажуть, що вона вкрай шкідлива для держави. Інші ж вважають навпаки, мовляв, це дуже прогресивний крок. Тему обговорюємо разом із координатором руху “Простір свободи” Тарасом Шамайдою, економістом Олександром Хмелевським та громадською діячкою Ольгою Богомолець.
— Чи підтримуєте ідею запровадження множинного громадянства?
● О. Богомолець:
— Так. Ми знаємо, скільки випробувань за останні 100 — 150 років випало на долю наших громадян, тож не дивуємося, що багато з них емігрували. Навіть до 2022-го у світі налічувалося мільйони українців. Тепер, з початком великої війни, ця цифра збільшилася у рази. І навіть коли війна закінчиться, додому повернуться аж ніяк не всі. Люди робитимуть за кордоном кар’єру, купуватимуть житло, створюватимуть родини і, врешті-решт, набуватимуть громадянство інших країн.
За нинішніми нашими законами, українець, узявши паспорт будь-якої іноземної держави, зобов’язаний відмовитись від паспорта України, тобто юридично має припинити бути українцем. Його діти, які, можливо, народяться на чужині, будуть уже повноцінними німцями, американцями, поляками, італійцями, і добре, якщо бодай зрідка згадуватимуть про своє коріння. Саме для того, щоб цього не сталося, потрібно узаконити множинне громадянство. Щоб український емігрант знав: у нього завжди є дім, де його чекають і куди він може повернутися. І частка цього дому — синя картонна книжечка чи світла пластикова картка — завжди з ним. Однак я б пішла тут ще далі.
— Що саме пропонуєте?
● О. Богомолець:
— Не секрет, що чимало українок, які виїжджають за кордон, виходять заміж за місцевих чоловіків, народжують їм дітей. От чому б не вважати громадянами України всіх дітей, народжених українками? Свого часу така практика дуже допомогла євреям — коли настав час збирати докупи державу й створювати єдину націю. Так було значно простіше знайти своїх.
А ще багатьох маленьких українців вивозять за кордон їхні батьки. Там ці діти ростуть, навчаються, потроху забувають далеку Батьківщину й, врешті-решт, із повноліттям отримують іноземне громадянство. То чому б нам не видавати паспорт України не повнолітнім, фактично дорослим людям, а дітям, одразу після народження? Так, навіть якщо виросте на чужині, людина вже матиме повноцінне українське громадянство й зв’язок із домом. Треба розуміти, що коли ми виграємо війну, нам доведеться вступити в нову, не менш запеклу боротьбу — боротьбу за виживання української нації.
● О. Хмелевський:
— А от я вважаю цей законопроєкт антиконституційним. Бо іноземці отримуватимуть громадянство України, не виходячи зі свого громадянства. Це означає, що іноземці обиратимуть нам владу та й самі обійматимуть державні посади. Україна повністю втратить свій суверенітет та перейде під іноземний контроль. Нашою країною керуватимуть чужоземці, яким на українців начхати.
Крім того, значно швидше піде процес роздавання угорських паспортів на Закарпатті та румунських на Буковині, а отже, зросте ризик втрати цих регіонів. Законопроєкт відкриває широкі можливості для заселення України мігрантами та продажу іноземцям української землі, що, власне, давно планувала зробити влада. Ну а ціла низка депутатів та бізнесменів, які мають іноземне громадянство, тепер не приховуватимуть свої іноземні паспорти.
● Т. Шамайда:
— Законопроєкт спростить представникам української діаспори, які є громадянами іноземних держав, набуття громадянства України. Вони зможуть зберегти громадянство тамтешніх держав й отримати українське громадянство. Та й не лише представники діаспори, а й, для прикладу, представники держав ЄС зможуть ставати громадянами України та пов’язувати свою долю з нашою країною.
Водночас українці, які виїхали за кордон, принаймні ті, хто матиме таке бажання, зможуть отримати громадянство західних держав (Європи чи Північної Америки) і зберегти українське громадянство. В умовах демографічної кризи у світі й в умовах російської агресії, коли багато наших людей гине на війні, зокрема молодих, коли багато емігрує, така ініціатива, безумовно, виправдана. Але в тій редакції, у якій законопроєкт ухвалено у першому читанні, підтримувати його не можна.
— Чому й що варто змінити?
— По-перше, для громадян держав, які набуватимуть громадянство України в спрощеному порядку (такий термін з’являється у законопроєкті), фактично стають необов’язковими іспити з історії України, української мови та з основ Конституції України. Це абсурд. Нам не варто множити число громадян, які не мають уявлення про Україну, її історію, правовий лад і не володіють державною мовою.
По-друге, у законопроєкті немає переліку держав, громадяни яких можуть набути громадянство України у спрощеному порядку, хоч у попередній версії такий список був. До нього входили 33 держави Європи та Великої сімки. Депутати обіцяють згодом затвердити список окремим законопроєктом. Так не повинно бути. Список має бути ухвалений разом з новими правилами. Щоб не вийшло так, що в переліку з’являться держави на кшталт Росії, Білорусі чи Північної Кореї.
По-третє, проєкт набуває чинності лише в пакеті з іншим законопроєктом, який ділить українських громадян на сорти. Йдеться про те, що громадяни із множинним громадянством можуть не мати деяких прав. Виходить так, що ми кажемо представникам української діаспори: “Будьте нашими громадянами, але ви не матимете низки прав, які громадянам гарантують Конституція і закони України”. Це неправильно. Має бути однакове ставлення до громадян без поділу на класи — з рівними правами та обов’язками.
