“Російські війська за 20 кілометрів, а в центрі Сум чиновники плиточку перекладають”, — так користувачі соцмережі відреагували на дорожні роботи на одній з вулиць міста. Виявляється, департамент інфраструктури уклав договір з приватним підприємцем на заміну тротуарної плитки. Роботи вартістю 199 тисяч гривень мають бути виконані до кінця 2025 року.
Водночас “Харківзеленбуд” оголосив торги на капітальний ремонт скверу біля “Вічного вогню”, що у центрі міста. Як зазначено на сайті держзакупівель Prozorro, підрядник за 38 мільйонів гривень має облаштувати там пішохідні зони та зовнішнє освітлення, поставити лавки, зробити сходи, відремонтувати газопальний пристрій... “Вічного вогню”.
Не відстають і чиновники із Запоріжжя. Тамтешнє міське комунальне підприємство “Управління капітального будівництва” оголосило тендер на капітальний ремонт скверу імені І. Гутніка-Залужного. За понад 29 мільйонів гривень підрядник відремонтує тенісний та workout-майданчики, облаштує зону для гри у баскетбол, встановить нові атракціони, лави та урни, прокладе тротуарні доріжки. Завершити ремонт скверу переможець торгів має до 15 грудня 2026 року. Але чи виправдано в період війни витрачати гроші на благоустрій міст, зокрема прифронтових?
— З одного боку, пріоритетом для влади має бути оборона, з другого — вона повинна показувати суспільству, що життя триває, — певен експерт Національного інституту стратегічних досліджень, кандидат економічних наук Іван Ус. — Бо якщо ми цілковито відмовимося від усього, що не пов’язане з війною, це може негативно психологічно впливати на людей. Для прикладу, Сумщина — це не просто прифронтовий регіон, це вже фронтовий регіон, в області йдуть активні бойові дії. Тамтешні жителі повинні мати віру в те, що щось добре попереду їх чекає. Тому частково дії місцевої влади можна виправдати. Але, звісно, такими речами не слід зловживати й суми на ремонт мають бути невеликими.
— Ставлюся до таких витрат вкрай негативно, — зазначає голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента”, кандидат філософських наук Володимир Фесенко. — На жаль, тут спрацьовує бюрократична логіка використання бюджетних коштів: виділили гроші — треба їх на щось спрямувати. Місцеві фірми на цьому заробляють. Але треба розуміти: нині не мирний час! У бюджеті не вистачає мінімум 200 мільярдів гривень (за іншими розрахунками — 400 мільярдів) на військові цілі. До речі, тепер-от повернули тіла загиблих. Це десятки, якщо не близько сотні мільярдів гривень на компенсацію їхнім родинам. Ось на що гроші потрібні. Плюс — зброя і зарплати військовим. Уряд не може знайти коштів. А вони на поверхні. Безумовно, економія на благоустрої міст не компенсує усі бюджетні проблеми, але вона необхідна в умовах воєнного часу. Потрібен секвестр місцевих кошторисів і припинення нецільових витрат, які не стосуються оборони. Бо те, що нині відбувається із бюджетними грошима, — банальний фінансовий безлад!
Ремонтувати в умовах війни можна об’єкти критичної інфраструктури. Наприклад, влучила бомба або ракета в лікарню. Треба її відновити? Так. Усе решта, без чого здатна функціонувати місцева громада, може зачекати до закінчення війни. Упевнений, якщо ми проведемо серйозний аудит нецільових витрат, то знайдемо не один десяток мільярдів гривень.
— Згоден, варто використовувати гроші на ремонт теплотраси, каналізації, електромережі, що зазнали пошкоджень внаслідок ворожих обстрілів, — додає експерт із соціальних питань Андрій Павловський. — Містам треба жити й функціонувати далі. Але витрачати мільярди гривень у межах України на перекладання плитки, на встановлення лав та облаштування спортмайданчиків — абсурд!
До речі, таких прикладів можна навести безліч. Згадайте, як у Покровську, коли фронт уже був за декілька кілометрів від міста, пересаджували клумби. Або ж нині триває ремонт дороги зі Сум на Лебедин, на який виділили 60 мільйонів гривень. Для кого ви це робите? Для ворога, щоб йому легше було на бронетранспортерах їхати? Знаєте, такі дії іноді схожі на шкідництво з боку місцевих чиновників.
Давно треба було розробити й ухвалити окремий закон, де вказати, що на час війни місцеві ради та місцеві військові адміністрації мають право витрачати гроші тільки на критичну інфраструктуру, на облаштування бомбосховищ і на будівництво фортифікацій навколо поселень у прифронтовій зоні. А всі решта витрати — заборонити на цей період.
— Усі ці ремонтні роботи були закладені в кошторисі на 2025 рік, — зауважує військовослужбовець ЗСУ Сергій Пархоменко. — Зазвичай, як свідчить практика, неосвоєні гроші намагаються використати ближче до осені, щоб не повертати їх наприкінці року до бюджету. Тепер, коли виникла загроза масового руйнування інфраструктури, чиновники, вочевидь, вирішили не чекати осені, а розпорядилися класти плитку та відновлювати парки просто зараз. Як відомо, на ремонтах, оздобленнях, озелененнях можна зекономити, чи то пак відмити, чималі кошти. Такі схеми стали вже класикою української корупції й в умовах війни фактично злочинні. Але чи знаємо ми якихось депутатів або чиновників місцевого рівня, яких посадили за вимощення бруківкою вулиць прифронтових міст? Ні. От вам і відповідь, чому в нас досі існує така практика витрачання бюджетних коштів.
