Очільник головного управління загальної середньої та дошкільної освіти МОН Юрій Кононенко повідомив, що твори російських авторів будуть обов’язковими у шкільній програмі. І навіть якщо батькам чи учням не подобаються тексти, в яких постійно повторюються слова “хохол” і “хохляцький”, їх усе одно доведеться вивчати. Та через обурення суспільства МОН усе-таки внесло певні корективи.
Так, Міністерство освіти і науки у шкільному курсі “Зарубіжна література” залишило твори письменників, які писали російською мовою, але життя і творчість яких були тісно пов’язані з Україною, — Миколи Гоголя, Володимира Короленка та Михайла Булгакова (твір “Собаче серце”). Їх пропонують викладати за рішенням учителя. Крім того, у списку творів для додаткового читання залишили твори Ільфа і Петрова “12 стільців” та Анатолія Кузнецова “Бабин Яр”. Та чи потрібні вони взагалі?
“Будь-який культурний продукт може бути елементом ідеології. У художній літературі транслюється світогляд, цінності, релігійні та політичні переконання. Тому література — потужний інструмент впливу на світогляд, особливо, якщо людина не має значного життєвого досвіду та ще не вміє критично мислити, — вважає докторка філософських наук, завідувачка кафедри філософії та культурного менеджменту Національного університету “Острозька академія” Марія Петрушкевич. — Думаю, цих аргументів досить, щоб зрозуміти, чому тема присутності російської літератури у шкільній програмі є стратегічною. Це впливатиме на формування у наших дітей української ідентичності.
Вважаю, що потрібно вилучити зі шкільної програми усі твори російських авторів. Вони транслюють повну палітру “руского міра”, їхні твори та біографії є маркерами імперської російської культури, у якій Україна завжди була Малоросією, а українська культура — меншовартісною та селюцькою”.
Утім Україна — демократична держава, тож діти можуть мати вільний доступ до різної літератури, зокрема російської. “Тому кожен вчитель повинен вміти бачити та розвінчувати імперські наративи, пояснювати дітям, чому такі ідеї є застарілими чи непридатними в українському культурному полі”, — вважає науковиця.
“НЕВЖЕ НАМ МАЛО РУСИФІКАЦІЇ?”
Категорично проти російської літератури у шкільній програмі виступає кандидатка філологічних наук, блогерка та видавчиня Юлія Сливка. “Таку позицію міністерства я розцінюю як співпрацю з окупантами. З якою метою залишають ці твори у програмі? Щоб просувати росію в Україні?! Щоб наші діти далі росли на російській пропаганді? Нам мало русифікації? Мало наслідків цієї русифікації? — каже вона. — Що пропонує дітям, які могли б рости вже в абсолютно нових умовах, Юрій Кононенко: знову наративи про хохлів?! За що ми боремось? За комплекс меншовартості, якого лиш почали позбуватись? Таку програму можна тільки бойкотувати”.
“ШКОЛЯРІ МАЮТЬ ЯКОМОГА РАНІШЕ ЗРОЗУМІТИ, ЩО КУЛЬТУРА — ЦЕ СКЛАДНО”
“Принаймні під час війни (що буде далі — побачимо) російської літератури у шкільній програмі бути не може. Адже війна триває не лише з державою, але і з культурою, яка не змогла подолати свої імперські комплекси й породила у політиці нинішній режим, а в суспільстві — цілковиту неспроможність ані протестувати, ані критично аналізувати себе, — розповідає літературознавець Михайло Назаренко. — Звісно, і в російській літературі є тексти, які дуже добре пояснюють, що відбувалося і відбувається в росії (від “Історії одного міста” Міхаіла Салтикова-Щедріна до “Дракона” Євгенія Шварца). Але, гадаю, поки що школярі обійдуться і без них”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, яким буде новий опалювальний сезон в Україні
