Після тижневого ремонту знову відкрили КПВВ “Каланчак”, що на Херсонщині. Щодня його перетинають сотні автомобілів та тисячі людей. Я поїхав туди, аби побачити, як працює цей контрольний пункт, хто їде у Крим, як поводяться окупанти...
...Із весни 2014 року Україну та окупований росіянами Крим розділяє адміністративна межа — вона пройшла не лише через територію, а й через долі людей.
ДО ВОРОГА — ПРИБЛИЗНО КІЛОМЕТР
Дорогою до КПВВ “Каланчак” розумієш, що озброєний агресор — недалеко: регулярно зустрічаються колони військової техніки, на полях — протитанкові надовби та “їжаки”, на трасі в шаховому порядку — бетонні блоки, щоб автомобіль не зміг швидко проїхати.
По обидва боки шляху — низка вагончиків для митного та прикордонного контролю, шлагбаум, пост поліції. До ворога — приблизно кілометр.
“А в квітні 2014 року тут були лише два вагончики, намети, бетонні блоки і шлагбаум на дорозі”, — згадує Іван Шевцов, помічник начальника Херсонського прикордонного загону. Тоді всі сподівалися: це тимчасово. Але... КПВВ “Каланчак” працює цілодобово: взимку за добу в обох напрямках його перетинає приблизно 400 автомобілів та 1 — 1,5 тисячі громадян. Улітку — майже тисяча транспортних засобів і 5 — 5,5 тисячі людей.
Автомобілісти під’їжджають до шлагбаума, показують паспорти, їдуть у зону митного, потім — прикордонного контролю. Решта біля шлагбаума пред’являють прикордонникам паспорт і пішохідною доріжкою йдуть у зону митного, прикордонного контролю, а далі — у пункт пропуску окупантів “Армянськ”.
По обидва боки від дороги в кюветах — покинуті автівки (у водіїв було не все гаразд із документами). Через КПВВ можуть проїхати лише машини на українських номерних знаках. Хоча прикордонники зауважують: чимало кримчан мають по два комплекти номерів і документів. Бо ж без українського паспорта на материкову Україну не проїдеш.
“Для нас усі документи, видані в Криму після окупації, — фікція, вони не мають жодної юридичної сили”, — каже Іван Шевцов.
Під’їжджає мікроавтобус. Прикордонник з допомогою дзеркала на довгому держаку перевіряє дно транспорту. Пес Гектор обнюхує машину й салон. Усе чисто.
“Раніше, їдучи з України, люди ховали в автівках сир, ковбасу, згущене молоко. Тепер продуктів не возять — там українські показово спалюють”, — каже Максим Сорока, начальник сектору Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України.
Після зони митного та прикордонного контролю треба пройти до так званого нуля — межі, за якою через кількасот метрів — територія окупаційного пункту пропуску. Нас супроводжує озброєний прикордонник із автоматом напоготові. “Нуль” позначений білою лінією на асфальті. По обидва боки тягнеться контрольно-слідова смуга, сітчатий паркан, колючий дріт. З нашого боку укріплення з бійницями, навпроти — вогнева точка окупантів.
Росіяни встановили камери відеоспостереження. Щойно підходжу до білої лінії на асфальті — найближча повертається у мій бік. “Мабуть, уже перевіряють зображення по своїх базах даних”, — кажуть наші.
Усіх, хто перетинає адміністративну межу, з українського боку теж перевіряють через низку баз даних, зокрема Інтерполу. Не раз виявляли осіб, оголошених у міжнародний розшук, і учасників незаконних збройних формувань.
“У нормальних умовах прикордонники суміжних країн взаємодіють, — додає Іван Шевцов. — А ми з окупантами стосунків не маємо — ні зв’язку, ні перемовин, ні листування”.
Так виглядає пункт пропуску окупантів через бійниці укріплення українських прикордонників.
“ПРО ПОЛІТИКУ СТАРАЄМОСЯ НЕ ГОВОРИТИ”
Причини виїзду з України на КПВВ “Каланчак” здебільшого пояснюють однаково — у гості до рідних. “Їду тижні на два, — каже Олег, водій. — Маю там друзів і родичів”.
Жінка з валізою на коліщатах розповідає: “Я родом із Криму, а живу на Херсонщині. До мами добираюсь через два пункти пропуску”.
“А мої батьки з Херсонської області, але познайомилися в Криму, — каже Світлана Шевчик. — Я народилася у Сімферополі. У нас у Криму багато родичів, їжджу до них регулярно. Про політику стараємося не говорити”.
Окупанти, за словами прикордонників, можуть відмовити в перетині пункту пропуску, тому люди намагаються бути обережними у висловлюваннях, щоби це потім ніде не “виплило”. Так, як це сталося з уже колишнім кримчанином Антоном.
“У мене в Криму залишилися дружина й трирічна донька, — розповідає чоловік. — Ми не збиралися відмовлятися від українського громадянства. Тому мусили виконувати вимогу росіян: виїздити за їхню територію після 90-денного перебування. Можна було виїхати й одразу повернутись, навіть не заїжджаючи в Херсонську область. Чотири роки ми так каталися: перетнув, повернувся, заповнив анкету, отримав нову міграційну картку. А після останньої поїздки мене не пропустили в Крим — під час проходження контролю заявили, що видворяють із РФ. Я залишився у полі перед їхнім пунктом пропуску, а дружина з дитиною — на тому боці”.
Антон до них поїхати не може — потрапить на два місяці за грати.
...Адміністративна межа пройшла не лише через територію, а й через долі людей.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію кобзаря з Одеси, який підкорив Україну.
