“Стеля протікає, розсипається, підлога прогнила. Взимку на дверях намерзає по два сантиметри льоду”, — перераховує “вигоди” модульного містечка в Харкові його директор Артур Стаценко. Тут проживає, за даними адміністрації, 202 людини, з яких 152 — з січня 2015 року. Вони — переселенці з Донецької та Луганської областей, які покинули дім, втікаючи від війни та окупантів.
“Серед мешканців тут — 81 дитина, 28 осіб з інвалідністю, 29 пенсіонерів. Працевлаштовані лише 12 осіб. Проживання тут — безплатне, мешканці платять лише за комунальні послуги”, — розповідає Артур Стаценко.
Стукаю у прочинені двері однієї з кімнат модульного містечка. “Заходьте”, — каже жінка.
У приміщенні — задуха. Вікна відчинені, та повітря ледь вистачає. “Улітку металеві стіни нагріваються, наче сковорідка! Дітей часто забирають до лікарні з тепловими ударами”, — каже 53-річна Оксана Нікітченко, мешканка тимчасового житла, родом із Донецька.
Вона разом із чоловіком та двома доньками жила за два кілометри від сумнозвісного селища Піски Ясинуватського району. “Коли нашою вулицею стали їздити танки, я прибігла додому й сказала чоловікові: “Збирай речі, ми їдемо звідси”, — розповідає пані Оксана про те, як переїхала до Харкова. Оксана та її чоловік Микола бідкаються, що не можуть знайти достойної роботи в Харкові, а тому їм ледь вистачає грошей на проживання, не те що — на оренду чи купівлю житла.
“13 років я працювала інженеркою-конструкторкою в Національно-дослідному інституті вибухозахисного електрооснащення, — каже Оксана. — Нещодавно в Харкові закінчила курси перукарів, тож тепер шукаю роботу за новою спеціальністю...”
Чоловік пані Оксани раніше працював електриком. Але в Харкові, каже, не знайшов для себе такої вакансії. Подружжя живе на виплати для переселенців. Знайомлюся зі ще однією мешканкою містечка.
Ірина Белінська, пенсіонерка. Переїхала сюди зі Свердловська Луганської області.
“Я працювала вчителькою, а коли вийшла на пенсію, то ми з чоловіком відкрили невеличку ферму, — розповідає жінка. — Вирощували овочі, фрукти. А ще я шила одяг зі шкіри й хутра, мала багато замовлень. У Свердловську жили в достатку. Та коли над нами стали літати снаряди, покинули все...”
Пенсіонерка Ірина живе разом із сім’єю у тимчасовому помешканні площею 34 квадратні метри.
Ірина зі сім’єю переїхала на Харківщину, залишивши у Свердловську п’ять квартир і дачу. Продати нерухомість, каже, немає можливості. А заощаджень не вистачало, аби придбати житло. Так вона з чоловіком опинились у транзитному містечку. Діти та онуки пані Ірини (а їх 9 та 14 відповідно) нині теж живуть у модульному містечку. Найстарші кажуть, що роботи із зарплатою, яка би дозволила орендувати житло в Харкові, знайти не можуть.
Біля сусіднього модуля жінка розвішує білизну. Людмилі 35 років. Разом з чоловіком та трьома дітьми переїхала з Антрацита Луганської області у січні 2015 року. “Коли ми виїхали з непідконтрольної території, сусіди розповідали, що снаряд влучив у дах нашого будинку”, — каже Людмила.
“Я працював шахтарем, та коли почалася війна, перестали платити зарплату, — каже її чоловік Євген. — Для того, щоб виїхати з окупованої території, потрібні були гроші. Ми продали телефони, техніку, яка була в домі. А тепер живемо тут”.
Подекуди у цьому гуртожитку вже прогнила підлога.
Подружжя каже, що постійно намагається знайти роботу, щоб назбирати гроші на оренду однокімнатної квартири у Харкові. “Працювала деякий час касиркою у магазині, але коли почався карантин, скоротили. Чоловік працював на пошті, але й він шукає більш прибуткову роботу”, — пояснює.
До слова, вартість оренди однокімнатної квартири в Харкові — приблизно сім тисяч гривень. А як щодо вакансій на Харківщині? Центр зайнятості пропонує, наприклад, роботу механікам, яким готові платити 15 000 гривень. Також є вакансії майстрів аварійно-диспетчерської служби. Зарплата — 6240, слюсарям-ремонтникам пропонують 8000 гривень. Кличуть на роботу й водіїв вантажних автомобілів, зарплата — від 4800 гривень, листонош — 4800 гривень, вихователів у садочок — 6000 —7700 гривень, тісторобів — із зарплатнею 8250. “Донбас, в основному, це — вугільна промисловість, де зарплати були немаленькі. Переселенці не хочуть погоджуватися на пропозиції Центру зайнятості та працювати за 6 — 8 тисяч”, — каже Оксана Яковець, радниця міністра соціальної політики України з питань внутрішньо переміщених осіб.
За словами пані Яковець, практику тимчасових модульних містечок для переселенців Україна запозичила за кордоном. “Однак багато таких модульних містечок не мають опалення, вони швидко зношуються, — каже вона. — Чому ж люди погоджуються там жити? Бо це житло найдешевше з усіх можливих варіантів. А держава не ухвалила жодного рішення про відшкодування переселенцям коштів за втрачене житло, яке вони мали у рідних містах чи селах”.
...За умовами договору, модульне містечко в Харкові діятиме до наступного літа. Та якщо до цього часу більшість мешканців не знайде житла, то знову доведеться продовжувати термін його експлуатації. Утім умови тут від офіційного продовження цього терміну, на жаль, кращими не стануть.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чому українські військові склади називають бомбою сповільненої дії
