“Мама народилась у Берестечку в простій та працьовитій родині. До четвертого класу всі предмети вчила польською мовою, а далі навчання було українською. Крім того, добре знала німецьку і трохи чеську. Замолоду була дуже вродливою, із густими та довгими косами до пояса, мала гарний голос і вдома на свята любила співати народні пісні, — розповідає донька ювілярки Лариса Чижик. — Фахову освіту здобула в Луцькому педагогічному училищі й 37 років вчителювала. Спочатку у селі Лобачівка в початковій школі. Там і директоркою була, і уроки вела, бо кадрів бракувало. На роботу ходила 12 кілометрів пішки в один бік. Потім працювала у селах Зелене, Скригове, викладала біологію, анатомію, зоологію. Завершила свій трудовий шлях у 1979-му в Гектарівській школі, де працювала вчителькою німецької мови. Та й на пенсії спокою не було. У 1983-му її попросили знову вийти на роботу, бо не було педагога. То мама ще два роки попрацювала. Приємно чути від колишніх учнів добрі слова про неї. Вона була вчителька від Бога”.
Зі своїм майбутнім чоловіком — Володимиром — пані Марія познайомилась у Гектарах. “Вони були гарна пара, з повагою ставились одне до одного, — провадить далі Лариса Чижик. — Тато працював продавцем у магазині. Свою зарплату часто закладав, якщо, не дай Боже, щось зіпсується, але людям ніколи не робив збитків. Батьки виховали четверо дітей. На жаль, мій старший брат, який жив у Києві, помер у 61 рік. Та й тато давно не стало”.
16 років тому Марія Лащук утратила зір. Якщо раніше ще могла навпомацки дійти до столу, то тепер уже не має сил. Доглядає жінку дочка Лариса з родиною.
“Пригадую випадок: мама вже була незрячою, а треба було допомогти моїм дітям розв’язати шкільну задачу, — каже донька. — То вона за лічені хвилини назвала правильну відповідь. У 94 роки ще пам’ятала всі правила української мови, ділилася знаннями з географії та біології. Нині ж пам’ять підводить. Але, дякувати Богу, дожила до таких поважних літ. А життя у матусі було нелегке. Часто і недосипала, інколи недоїдала. Пам’ятаю — якось прокинулася о другій ночі, а мама ще щоденники заповнює. Вже зранечку вставала, поралася біля худоби, на ходу, як то кажуть, їла і бігла до школи. Після уроків — знову господарство й діти. Не раз було таке, що доводилось вночі і хату білити, і прати. Та хай якою втомленою була, щонеділі мама йшла до храму, знала напам’ять багато молитов. Вона досі дотримує посту. Ранок починає з молитви і проскури. Тато, коли жив, тримав пасіку. Ненька дуже любила молоко з медом. Мед недарма називають еліксиром довголіття. Мама ні разу не лежала у лікарні, а як щось заболіло, то не пила таблетки, а лікувалась народними засобами — медом, живокостом, травами. Ось вам і секрет довголіття. А ще, мабуть, “спрацювали” гени. Моя бабуся дожила майже до 94 років, стільки ж — і тітка, мамина сестра”.
На ювілей Марії Боніфатівни родина зібралась за святковим столом. онука спекла торт. Хоч настрій у всіх був не дуже радісний. “Мамі дуже болить війна. Чи не щодня питає, чи не закінчилась вона. Часто згадує, як під час Другої світової до них у хату зайшов російський солдат, став гратись гранатою, а потім зірвав чеку. Матусин батько дістав важке поранення руки, потім все життя з нею мучився, — зауважує пані Лариса. — Тепер з нашої сім’ї воюють шестеро чоловіків, зокрема мій син, зять, двоє онуків. Тому мріємо про одне — нашу перемогу. Мама так хоче її дочекатись. Але все, як то кажуть, у Божих руках”.