Психологиня Марія Стецюк опікується жінками, чиї близькі на війні. Вона допомагає впоратися з тривогами за їхнє життя. Для цього заснувала проект “Дівчата, які чекають”. Марія добре знає, як не нашкодити людині, яка чекає з фронту чоловіка чи сина.
— Найгірше, що можна сказати тим, хто чекає: “Як же ти могла відпустити його на війну? Я б ніколи так не зробила/зробив!” — каже Марія Стецюк. — Також не слід казати: “Я тебе розумію”, — якщо ви ніколи не чекали когось з війни. Бо ні, ви не розумієте. Не варто, якщо не просять, давати порад, на зразок: “На твоєму місці я б зробила/зробив так...” Також не раджу зайве питати, чи виходила близька людина на зв’язок. Бо це може додати тривоги, якщо повідомлення чи дзвінка справді давно не було.
Знаю, що часто близьким військових кажуть щось на кшталт: “Ну так він отримує 100 тисяч зарплати, то чого ти так журишся?” Це завдає неабиякого болю людям, які чекають когось з війни, бо гроші не мають жодного значення, коли йдеться про життя і здоров’я рідної людини. Зрештою, військові на фронті часто своїм коштом одягаються, купують спорядження, ремонтують авто... Тому платня військових переважно майже не доходить до родини.
У присутності близьких військових також не варто казати: “Як добре, що мого чоловіка не мобілізували” або “Він не народжений для війни”, “У нього діти, йому не можна на війну”. Ніхто не народжений для війни і для того, щоб вбивати. А ще ті, хто на фронті, також мають дітей, буває, що трьох і більше. Але хтось мусить чинити так, щоб країна жила, а в ній росли діти. І якщо той хтось не ви чи ваш партнер, просто подякуйте подумки, а краще особисто тим, хто це робить.
— Чого не можна казати, коли чекають з війни когось рідного, але та людина навряд чи жива?
— Не слід вживати мотиваційних фраз: “Усе буде добре. Він точно живий”. Якщо людині давати таку надію, вона за неї триматиметься. А коли надійде найгірша новина, їй буде ще важче. Не варто казати “зберися”, “не плач”. Потрібно просто бути поруч. Можна запропонувати якусь активність, щоб відвернути від важких думок...
— А що варто казати?
— Універсальним є запитання: “Як я можу тебе підтримати?” або: “Що я можу зараз для тебе зробити?”
Часто оточення тих, хто чекає, віддаляється, бо не знає, як спілкуватися з такою людиною. Треба спілкуватися далі, запрошувати на свята. Можна пропонувати піти до психолога або психіатра, бо часто таким людям потрібна вже медикаментозна підтримка.
— Якщо військовий розповідає близьким про небезпеки і жахіття війни — це допомагає бути в курсі чи, навпаки, травмує?
— Тут усе індивідуально. Наприклад, дехто із дівчат не хоче навіть знати, на якому напрямку перебуває коханий. Бо якщо дізнається, що під Бахмутом, то буде сидіти в новинах і переживати. Є дівчата, яким важливо знати всі подробиці, їхня психіка спроможна це пропрацювати.
— Як людина, котра чекає, може допомогти собі сама?
— Не треба соромитися звертатися по допомогу і підтримку до близьких. Це може бути проста розмова або допомога в господарстві, якщо, наприклад, жінка залишилася без господаря. Також не треба відмовлятися від простих радощів. Наприклад, дівчата з моїх груп збираються і разом ходять на манікюр. Це начебто дрібничка, але вона допомагає їм розвіятися.
