Сенсотека розташована у Стрийському парку Львова. Навідуюсь туди. З дверей бачу перед собою ряди книжкових полиць. Біля них за столиком зі складеними на ньому
формулярами сидить жінка, яка щось ретельно звіряє. З сусіднього приміщення чути гамір та веселий сміх. Звідти мені назустріч виходить 37-річна Наталія Гусак — завідувачка цього закладу.
— У нас саме зараз — інклюзивний тренінг із людьми з порушеннями зору. Приєднаєтесь? — запитує. — Залюбки!
Пані Наталія проводить мене до читального залу, де я займаю одне з вільних місць. Розпочинаємо знайомство. Кожен називає своє ім’я та прикметник, що починається на першу букву імені, а кожен наступний має назвати всіх своїх попередників. Веселий гамір здіймається знову — не можна бути байдужим, коли 5-річний Назарко каже, що він — “надійний”, 78-річний Юрій — “юний”, а 7-річний Данилко — “дорослий”. Я ж був Ігорем “інакшим”. Після знайомства наставниця попросила нас одягти маски для сну.
— Зараз ваше завдання — взяти пластилін, що перед вами, і зліпити щось, пов’язане з прикметником, який ви назвали, — дає завдання. — Зліва на аркуші — пластилін синього та зеленого кольорів, посередині — чорного та білого, а справа — жовтого та червоного”.
Наступне завдання — відгадати, що зліпив колега по тренінгу. Робити це варто також у масці для сну. Учасники охоче мацають вироби своїх колег та намагаються збагнути, хто ж та що зліпив із пластиліну.
Серед присутніх — 67-річна пані Ніна. Ми знайомимось уже після того, як тренерка дозволяє зняти маски. Пенсіонерка має вади зору, каже, що постійно відвідує Сенсотеку.
“Утім я ходжу сюди не тому, що погано бачу і шукаю допомоги, — каже вона. — Відчуваю, що втрачаю зв’язок з молодшим поколінням. Тут же — чимало дітвори, молоді, зокрема студентів. Ми спілкуємось, разом проводимо час. Завдяки цьому я почуваюсь молодшою!”
Ще один відвідувач Сенсотеки — 56-річний пан Роман. Він — волонтер в Українському товаристві сліпих. А його друг, 73-річний пан Юрій, який має вади зору, малює карикатури та пише вірші.
“Колись я працював дизайнером. Проте приблизно з 2007 року почав втрачати зір. Мені діагностували дистрофію сітківки, — каже пан Юрій. — Особливістю цієї хвороби є те, що, на відміну від катаракти чи глаукоми, її вилікувати не можна. Тож з часом я зовсім втрачу зір... Сенсотека для мене — відкриття. Тут влаштовують виставки, організовують спільні зустрічі, вікторини, мініконцерти! Тут дуже домашня атмосфера!”
“А я ж бачив до 1991 року, а потім втратив зір, — каже пан Роман. — Коли ти перестаєш бачити, коло твого спілкування автоматично звужується. Без таких місць, як Сенсотека, надзвичайно важко знаходити нові знайомства, а нам це, як і кожній людині, дуже потрібне”.
Завідувачка Сенсотеки пані Наталія каже, що цей заклад — відкритий інклюзивний простір не лише для людей з порушеннями зору. “Ми хочемо, аби тут знайшов своє місце кожен, хто шукає підтримки і допомоги, — пояснює вона. — А основна мета закладу — допомогти людям з інвалідністю жити без обмежень”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як Донбас став зоною екологічного лиха
