Зазвичай вони сріблясто-блакитні, іноді — з червоними та зеленими тонами. Вечірній пейзаж з ними просто казковий, якийсь інопланетний.
— Це найвищі хмари з усіх, які можна побачити із Землі, вони формуються у мезосфері — на висоті 76 — 85 кілометрів, — розповідає Володимир Кажанов, астрофізик. — Звичайні ж хмари пливуть набагато нижче, на висоті до 13 кілометрів, і мають іншу, більш щільну структуру. Після заходу Сонця купчасті чи шаруваті хмари швидко темніють, а ось сріблясті, навпаки, — починають світитися. Спостерігати їх найкраще через годину-дві після того, як Сонце сховається за обрій, на північній частині горизонту. Це можна робити навіть у великому місті.
Унікальність сріблястих хмар і в тому, що вони формуються лише влітку, коли температура в мезосфері сягає мінус 120 градусів за Цельсієм. Друга половина червня і липень — це період, коли шанс спостерігати цю срібну красу в північній півкулі найбільший. Це пов’язано з тим, що ближче до дня літнього сонцестояння (цьогоріч 21 червня) наша зірка опускається не надто глибоко під обрій і підсвічує з-під горизонту ці високоатмосферні хмари.
— А чому хмари мають сріблястий колір?
— Бо вони складаються з кристаликів водяного льоду дуже дрібного розміру (їх діаметр становить до 100 нанометрів), які утворюються з мікрочастинок пилу. Припускають, що його джерело — мікрометеорити. Власне у верхніх шарах мезосфери більшість метеоритів завершують свій шлях.
— Сріблясті хмари — досить молодий феномен, їх почали спостерігати лише у 1885 році переважно в полярних регіонах, — каже еколог Леонід Коваль. — За однією з версій, поява сріблястих хмар пов’язана з процесами глобальної зміни земного клімату. А їх підштовхнула промислова революція, що розпочалася наприкінці ХІХ століття. Деякі дослідження вказують на зв’язок між викидами метану й ростом концентрації водяної пари в мезосфері. Цим можна пояснити й те, що останнім часом, із розвитком процесу глобального потепління, сріблясті хмари сяють щораз яскравіше.
