...У селі Гринява на Івано-Франківщині є відділення поштового зв’язку, що обслуговує мешканців кількох населених пунктів, зокрема віддалених хуторів. Донедавна тут працювали три листоноші, які носили мешканцям пенсії, пошту, продукти та газети. Тепер людям самим доведеться йти у поштове відділення, аби отримати виплати й забрати пресу.
Листоноша Оксана Шарабуряк підписала наказ про скорочення за частиною 1 статті 40 КЗпП і ще два місяці працюватиме. Їй пропонували звільнятися за угодою сторін, як і решті співробітниць. “Я відмовилася. Бо маю можливість піти достроково на пенсію. Потрібно мати 30 років стажу, — каже 59-річна Оксана Шарабуряк. — А я листоношею понад 20 років пропрацювала”.
На дільниці, де працювала пані Оксана, є пенсіонери, яким до відділення поштового зв’язку треба добиратися 24 кілометри. “У нас загалом 42 пенсіонери, — розповідає листоноша. — Серед них — інваліди І та ІІ груп. Дев’ятьом пенсіонерам уже понад 80 років. Один — лежачий. Автобуси в наше село не їздять”.
Пані Оксана не лише пенсію, а й деякі продукти, пресу мешканцям села приносила, на їхнє прохання оплачувала комунальні послуги у відділенні поштового зв’язку.
“Я працювала у вівторок, четвер і п’ятницю, — каже Оксана Шарабуряк. — Це дні, коли привозили пошту. І платили мені на місяць приблизно 3000 гривень зарплати”.
Мешканці сіл Гринява, Голошина і довколишніх хуторів не знають, як тепер отримуватимуть пенсії та газети. Адже не кожен зможе добратися до поштового відділення.
У селі Пороги Івано-Франківського району теж було три листоноші. Але тепер працює лише одна.
“У нас село велике й пенсіонерів багато — близько 400 осіб, — розповідає Анна Лиховидюк, мати трьох дітей, яка втратила роботу. — То добре, що хоч одну листоношу залишили, бо в сусідніх селах позвільняли всіх. Нам сказали, що тепер керівники відділень поштового зв’язку до 12.00 працюватимуть у самих відділеннях, а після обіду вже виконуватимуть роль листонош — ходитимуть до людей. Велосипедів, які обіцяли, не видали листоношам. Тож ходять з великими торбами в руках з горба на горб”.
У неділю, коли на пошті вихідний, 53-річна Анна Битківська, єдина листоноша, яка залишилася у Порогах, розносить людям пенсію. Каже, що не встигає до всіх у робочий час. Іноді приходить додому аж о 22.00.
“У нас є ще хутори. До останньої хати в присілку Діли йду 5 кілометрів пішки, — каже пані Анна. — Вгору ровер пхаю, а звідти вже їду. Крім пенсій ще й товар несу — макарони, олію, цукерки, печиво, халву. На місяць я продаю товару на 7 тисяч гривень. Раніше працювала на 0,5 ставки, а тепер — на 0,8. Навіть не на повну. Тож 6500 гривень на місяць не буде. Як отримала 1700 гривень авансу, то ледь не розплакалася. І без відпусток працюю. Бо хто мене замінятиме?! Сказало керівництво, щоб розносила лише пенсії та газети, а квитанції на компослуги — ні”.
Схожа ситуація у всіх областях. На Житомирщині у селі Заріччя, що поблизу міста Овруч, мешканці не отримували два тижні передплачені газети. “Залишили у нас тільки одну листоношу, яка розноситиме пенсії у середу й у суботу, — розповідає 75-річна Ольга Шлаб із села Заріччя. — Раніше я завжди отримувала пенсію 20 числа, а цього місяця мені принесли гроші 22-го вже ввечері. А газет не було три тижні. І квитанції на газ та світло не приносять. Сусідка поїхала у поштове відділення, то взяла платіжки для всіх мешканців на нашій вулиці. Поштового відділення у селі нема. Як буде далі — боюся і думати”.
Мешканцям села Хролин Хмельницької області теж цього місяця листоноші газети вже не приносять. Передплатникам кажуть, щоб “ловили” машину, яка пошту привозить у село, та шукали свої примірники. “Поштарка каже: “Що мені газети? Мені пенсії треба людям дати, а газети шукайте самі”, — розповідає Алла Стадник із Хролина. — І не достукатись до того Смілянського. Що він доброго зробив? Залишили нас, селян, без інформації, без газет. І то під час війни”.
Українці спантеличені. Геть не розуміють, що ж це відбувається. Тим часом офіційно “Укрпошта” про звільнення листонош нічого не каже. Лише повідомила, що з 1 липня змінилися графіки роботи в більшості відділень поштового зв’язку, зокрема сільських стаціонарних відділень. Якщо раніше вони працювали 2 — 3 дні на тиждень, то тепер нібито будуть відкриті п’ять робочих днів. Але що робити, пане Смілянський, мешканцям тих сіл, де немає поштового відділення? Йти за пенсією і газетами 24 кілометри? Інакше, як диверсією проти сотень тисяч сільських жителів, це не назвеш.
