Вони допомагають розбирати завали на деокупованих територіях та роблять ремонт понищених будівель.
“Добробат” першочергово створили для допомоги підрозділам ДСНС, — каже Віктор Андрусів, співзасновник проекту. — З перших днів до нас через телеграм-бот для реєстрації долучилося більше тисячі волонтерів. Разом з командою ми почали організовувати виїзди так званих бригад для розбору завалів. Наразі “Добробату” 4 місяці, і за цей час наші волонтери, які приїздять з різних куточків країни, допомогли на понад двох сотнях об’єктів у Київській, Чернігівський, Сумській та Харківській областях. Це не тільки допомога в упорядкуванні території зруйнованих будівель, а й ремонт покрівель, вікон, дверей, підмуровування стін. Це нагальна відбудова, аби якомога більше людей змогли перезимувати у своєму житлі.
Наразі заявки про долучення до “Добробату” подали понад 35 тисяч добровольців». Ми поспілкувалися з кількома такими волонтерами.
“Я разом з “Добробатом” уже був в Охтирці, Ворожбі, Тростянці, Боромлі та інших постраждалих від російської армії населених пунктах, — каже 38-річний Вадим Лаврик, будівельник. — Ми розбираємо завали, ремонтуємо покрівлі, встановлюємо вікна, перекриваємо дах... Дуже багато роботи в нас залишилось після рашистів. Але люди в деокупованих містах не плачуть. Вони раді, що залишились живі, а хати можна відбудувати. Їхня сила духу надихає”.
“Я побачив в інтернеті, що шукають волонтерів, і записався. Маю вже більш як десять виїздів, — розповідає 44-річний Батир Карриєв, який працює у відділі логістики. — Кожен триває з 9.00 до 17.00. На певний об’єкт зазвичай вирушає один-два автобуси, це 30 — 60 осіб. Є ще люди, які добираються своїм транспортом. Усі настільки рвуться до роботи, що ти тільки відвернешся на дві-три хвилини, а твоєї лопати немає — хтось уже взявся за роботу!”
“Знаєте, коли люди тішаться, що тарілочка чи виделочка з їхнього дому вціліла, це проймає до глибини душі, — каже 48-річна Тетяна Федорчук, письменниця, копірайтерка. — Деякі історії неможливо слухати без сліз. Наприклад, історію жінки, яка варила картоплю нашим воїнам, коли раптом прилетіла бомба на сусіднє помешкання. Вона впала, стала молитися і... постійно думала, чи не перевариться картопля, бо ж військових треба нагодувати...”
“Найважче — знаходити серед завалів дитячі речі й чути історії людей, які пережили стільки жаху, — додає 35-річний Роман Сергєєв, будівельник. — Найбільше мені запам’яталась розповідь вагітної, подвір’я якої орки обстріляли “градами”, а згодом заїхали жити в її будинок... Дівчину переховували сусіди у підвалах, бо рашисти хотіли зробити з нею страшні речі. Вона була на восьмому місяці вагітності й від страху в неї ледь не почалися перейми...”
Найважче — знаходити серед завалів дитячі речі й чути історії людей, які пережили стільки жаху.
“А мені найбільше запам’ятались поїздки в село Ягідне, що на Чернігівщині, — ділиться 35-річний Олександр Тарасенко, приватний підприємець. — Саме там, у тісному підвалі школи, прожили місяць 360 людей. Тим часом рашисти окупували їхні оселі, потрощили все, що не змогли вкрасти. Тисячі будинків місцевої громади зруйновані. Понад 200 з них не підлягають жодному ремонту... Ми мусимо допомогти людям. І це — основне завдання “Добробату”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію бійця, який захищав Україну попри важку травму
