У час Великого посту багато людей дають обіцянку змінити своє життя, відмовляються від шкідливих звичок, намагаються позбутися різних залежностей. Однак інколи віруючі постять за вирішення проблем рідних, скажімо, за їхнє здоров’я, щасливе повернення із заробітків, зони ООС і т. д.
Проте, як з’ясовується, Церква не завжди схвалює такі вчинки і пояснює, як це робити правильно.
Про це розмовляємо з Василієм Івасюком, єпископом Коломийської єпархії УГКЦ, та протоієреєм Іваном Рибаруком, християнським письменником, настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ.
Владика Василій:
— Можна постити для чийогось добра, але не замість когось. Коли хтось щиро постить, він отримує благодать, через яку може мати певний вплив на когось. Коли, скажімо, син, залежний від алкоголю, бачить, як щиро молиться та постить його мати, він може покинути пити. Бог через дії найрідніших може змінити свідомість і життя людини. Але, розуміймо, що ми постимо не замість рідних, а задля того, аби змінити їхнє життя.
о. Іван Рибарук:
— Православна Церква не заохочує постити за когось, бо це виглядає дивно. Адже не може хтось за когось поїсти, помитися, полікуватися чи... постити. Якщо людина хоче наблизитися до Бога через піст, то ніхто, окрім неї самої, це не зробить. Звісно, можна молитися за когось, аби покинув грішне життя, пияцтво, розпусту, повернувся живим з війни. Але піст тут ні до чо- го, бо молитися можна будь-коли.
— А коли людина дає якусь обітницю Богові саме в піст, чи має вона вищу силу?
Владика Василій:
— Давати обітницю можна будь-коли, в тому числі й під час посту. Обітниці бувають різні. Переважно люди обіцяють Богові певний час не вживати або назавжди відмовитись від алкоголю, не курити, не лихословити, відвідати святе місце, пожертвувати гроші на благодійність чи на церкву. Також є монаші обітниці, шлюбні. Гарним прикладом обітниць є записи у Книгах тверезості. Хочу сказати, що багато залежних від оковитої людей, за яких записувалися у Книги тверезості їхні родичі, через деякий час перестали пити.
До речі, перед тим, як давати якусь обітницю, треба добре подумати, зважити свої можливості та порадитися зі священиком. Бо ж ви не родичеві чи товаришеві щось обіцяєте, а самому Богові. І якщо вже щось пообіцяв — треба дотримуватися.
о. Іван Рибарук:
— Інколи краще просто молитися і просити Господа про щось чи за когось, а не обіцяти. Бо це наче людина з Всевишнім... торгується: я Тобі, Господи, оце, а Ти мені — оце. Абсурдно виходить. Бог — це Вселенська любов, і якщо попросити з вірою та надією, то отримаєте, що просите.
— Якщо вже хтось все-таки взяв на себе обітницю, але через певні причини не зміг її дотриматися, то що робити?
Владика Василій:
— Якщо хтось обрав собі непосильну обітницю і не дотримався її, то це гріх. Та кожен випадок порушення обітниці — індивідуальний. Тому, якщо вже таке трапилося, треба йти до сповіді й розказати про це священикові.
о. Іван Рибарук:
— Коли ви щось пообіцяли Богові, треба дуже старатися дотримуватися обіцяного. Для цього треба молитися і просити Його дати сили виконати обіцянку. Коли ж Бог дасть те, що просите, треба не забути про це й надалі старатися жити за Божими законами і заповідями.
Радимо до вашої уваги ще один текст про піст. Дев'ять порад священиків, які вас здивують
