Небайдужі. У цьому кафе вже п'ять років безплатно годують бійців фронту

"Спершу було лячно, коли військові з автоматами заходили, а тепер страшно, коли їх довго нема..." - розповідає наша героїня.

Фото з сімейного архіву
Фото з сімейного архіву

Придорожня кав’ярня на Харківській трасі. На стінах — Богородиця з дитям, Шевченко, осколки гранат та снарядів і солдатські шеврони. Ця дорога — наче між миром і війною. У напрямку Києва — мир. В інший бік — війна.

“Спершу було незвично, лячно, коли військові з автоматами заходили, а тепер страшно, коли їх довго нема. Молю Бога, аби живі поверталися, — каже "Експресу" Надія Легкобит, власниця кав’ярні в селищі Чутово, що на Полтавщині. — Ніколи не забуду того солдатика, який плакав над моїм борщем. Зайшов та попросив поїсти, але зовсім трішки, мовляв, грошей на повний обід не вистачить. Я принесла миску борщу, картоплю з відбивною, кажу — платити не треба. Він нахилився, їсть, а сльози в тарілку капають”.

Солдат не бачив, що власниця кав’ярні теж плакала, заховавшись у куточку. Утім це були сльози, змішані з радістю. Мати трьох дітей раділа, що чийсь син повертається до батьків живий.

...У 2014-му, 2015-му бійці йшли дорогою війни голодними. Надія не могла байдуже спостерігати. Борщу тоді варили дві 150-літрові каструлі: частину залишали в кафе, частину — в бідон і на фронт. У кафе — лише чотири столики. При потребі доставляють столи і лавки. За п’ять років війни тут нагодували декілька десятків тисяч воїнів. Із жодного не взяли грошей. У товстелезному зошиті — слова подяки від бійців. Синьо-жовті прапори списані вітаннями. Харків, Донецьк, Волинь, Полтава, Львів, Закарпаття, Рівне, Суми — вдячність із усієї України. І волонтери, втомлені дорогами, тут зупиняються.

“Устима Голоднюка на Майдані вбито, а його батько щотижня на фронт хлопцям допомогу возить. Сина віддав Україні, сам допомагає іншим. То що у порівнянні моя допомога?” — зітхає жінка.

Якось Надія попросила свого чоловіка Олега принести картоплю з погреба. Та запаси закінчилися. “Мені стало боляче. Чим бійців годувати? — згадує Надія. — Звернулася до знайомих. Хтось приніс картоплю, буряки, моркву, хтось сало в банках, борошно, а хтось дав трохи грошей. Нам стали допомагати інші: варили полтавські галушки, вареники, пельмені, пекли хліб, печиво — все їхало на фронт”.

Нині Олега, з яким Надія прожила 25 щасливих років, уже немає поруч — серце не витримало. У кав’ярні їй допомагає рідна сестра Ольга та ще одна дівчина-волонтерка. На столиках тут поставили таблички із закликом оплатити обід бійцю фронту. Одного разу жінка з Грозного зайшла в кафе, заплакала, розповіла, що була в полоні в чеченських підвалах...

“А наступного дня йшли на фронт дев’ять хлоп’ят, футбольні фани з Львівщини, ми їх усіх нагодували за кошти цієї доброї самаритянки”, — згадує Надія.

Портрет Шевченка, що на стіні закладу, вишила юристка Зоя Коваленко з Полтави. Ікону Матінки Божої подарував Левко Скоп, іконописець з Львівщини. Одна із нагород Надії Легкобит — Лицарський хрест.

...“Щиро вдячні за тепло і гостинність. Без таких людей, як Ви, не було б України”, — читаю у зошиті один із солдатських відгуків.

Я добре знаю справжню ціну того борщу, де за приправу — людяність, доброта й милосердя. І від мене, Надіє, прийміть щире дякую!

Радимо до вашої уваги текст про те, чи варто впроваджувати для кандидатів обов'язковий тест на алко- та наркозалежність.

Світлана МАРТИНЕЦЬ

Найважливіше

18.04.2019
:
Актуальне
Фото: Міністерство оборони

"Хто був на війні, той присмак тих солодких цигарок довіку не забуде – так само, як і друзів, що були поруч".

18.04
Cпорт

"На момент цієї пропозиції я не мала жодного досвіду гри в керлінг", - каже наша співрозмовниця.

18.04
Історія
Частина діорами Військова рада на Січі . Автор М. В. Овечкін

Про давні традиції битви за владну булаву, так званий козацький імпічмент та соціальне розшарування на Січі.

18.04
Політика
Фото РБК-Україна

Команда новообраного президента може скористатися такою проблемою, як відсутність коаліції у ВР, кажуть експерти.

18.04
показати більше