Ольга Садовнича та Галина Груздева досі не можуть повірити в те, що сталося. Уже понад тридцять років ці жінки ходять до лісу по гриби та ягоди, знають усі стежки й манівці. Як заблукали — не розуміють.
Того дня було хмарно, пенсіонерки пішли до лісу. Коли стало сутеніти, вирішили повертатись додому. Вийшли на стежку — нібито до села. Йшли години півтори, але навколо — лише густі чагарники, очерет. Раптом земля під ногами захиталась і ноги стали грузнути. На той момент уже було так темно, хоч в око стрель.
“Ми зрозуміли, що опинились у пастці на болоті, — каже 70-літня Ольга Садовнича. — Навколо — трясовина. А ми стоїмо на купині. Повертатись назад небезпечно: необережний крок — і все”.
Ольга зателефонувала чоловікові й повідомила, що загубились на болоті. Він підняв на ноги місцеву поліцію та рятувальників.
“Тим часом ми стояли мов вкопані — із сьомої години вечора аж до п’ятої ранку. Температура повітря — плюс чотири чи п’ять градусів, але холоду ми не відчували. Мабуть, від страху. Боялися вовків: тут мисливці недавно полювали на зграю... Отож стоїмо, спина і ноги терпнуть, а ми розповідаємо одна одній кумедні історії, аби відволіктися. Потім сусідка втомилась, присіла на купину. А я — ні, боялася застудити нирки.
До речі, поки нас шукали, періодично телефонував черговий поліції, разів сімдесят, а то й більше. Заспокоював, мовляв, усе буде добре, тримайтеся, підмога вже в дорозі”.
Приблизно о десятій вечора до Галини Груздевої телефонував син — він щойно повернувся з роботи: “Мамо, де ти?”
“Сину, не хвилюйся, зі мною все гаразд, просто запізнилися на поїзд. Чоловік Олі приїде машиною і забере нас”, — відповіла жінка. Боялася, що син сам піде в болото і може загинути.
“Під ранок почули людські голоси, — розповідає пані Ольга. — Спершу думали, що здалося. Але то була поліція — з раціями, але... без ліхтарів! Гукають: вмикайте світло на мобільниках і виходьте. Та ми не наважились. На щастя, невдовзі прибули рятувальники з потужними ліхтарями”.
“Працівники поліції, дізнавшись про те, що дві пенсіонерки заблукали в лісі, спершу намагалися знайти їх самі, — коментує Вадим Кузака, заступник начальника ДПРЧ-8 міста Сарни. — Та згодом, пізно вночі, зателефонували в пожежну частину. До пошуку долучились дві наші групи, у кожній по три людини. З потужними ліхтарями.
Рухатись було важко — ніч, густі зарості чагарників та очерету, болота. Орієнтовний квадрат, у якому могли перебувати жінки, визначали за допомогою спецсигналу: вмикали сирену на автомобілі й телефонували до жінок з питанням — чують чи ні. Лише приблизно о п’ятій годині ранку вдалося підійти до пенсіонерок.
Підступне болото, корчі, трясовина... Вибиратися з пастки довелося іншим шляхом. Я рухався попереду й прокладав безпечний маршрут, а за мною на відстані кількадесят метрів — пожежники та жінки. Щоби вийти з болота, довелося здолати ще приблизно три кілометри. Пенсіонерок доправили додому аж о дев’ятій ранку”.
Виявляється, від найближчого населеного пункту жінки відійшли аж на 22 кілометри. Після нічної пригоди ні Ольга, ні Галина по допомогу до лікарів не зверталися. Кажуть: а навіщо? Гарячим чаєм зігрілися — і все гаразд.
Читайте також про те, як ефективно та недорого захистити вікна від проникнення крадіїв
