...Бані Видубицького монастиря ясніють на Дніпровому схилі, поміж густого лісу. На його території — п’ять храмів. Головний — Георгіївський собор, у ньому час від часу служить очільник ПЦУ Епіфаній. Найстаріший — Михайлівський храм. А є ще Преображенська церква, храм Благовіщення та храм святого пророка Даниїла з дзвіницею.
“НЕ БІЙТЕСЯ, Я ВАС ВРЯТУЮ”
“Особливо цікавий храм святого архистратига Михаїла, — розповідає Ірина Мартиненко, художниця, працівниця світлиці біля храму. — У 1054 році перед смертю Ярослав Мудрий подарував урочище Видубичі синові Всеволоду. На той час тут була дерев’яна церква. А в 1070 році на честь народження свого сина Всеволод заклав мурований храм”.
Усім, хто приїжджає до Видубицького монастиря, розповідають про дуже цікавий випадок.
“У 1918 році більшовики заклали артилерійські снаряди в печерах, аби знищити монастир, — каже пані Ірина. — Та сталося чудо: основна вибухова сила пішла в неочікуваний бік. Монастир дивом уцілів. А в Михайлівському храмі відколовся шмат тиньку і проявився ангел — фреска архистратига Михаїла ще від часів первісного розпису!
Ангел ніби застерігав: “Ніколи не бійтеся, я вас врятую!” До речі, фреска сама оновлюється, стає щораз світлішою. Хіба ж не диво?”
...У Михайлівському храмі зажди людно. Біля ікони Божої Матері “Втамуй мої печалі” — черга.
“Прошу заступництва в Матері Божої, аби допомогла моєму чоловікові й оздоровила його серце”, — розповідає паломниця, яка приїхала з Черкащини.
Люди вірять, що тут ікони володіють неабиякою силою: якщо попросите щось щиро, воно обов’язково здійсниться!
“ПІСЛЯ СПОВІДІ В ЕПІФАНІЯ ВІДЧУВАЛА БЛАГОДАТЬ”
Після служби в Михайлівському храмі знайомлюся з двома жінками.
“Це особливе місце! Тут завжди звучала молитва — навіть у радянські часи, коли це було заборонено, монахи звертались до Бога, — каже 70-річна пані Ольга, киянка. — Понад десять років намісником Видубицького чоловічого монастиря був Епіфаній. Велика людина”.
“Бачилися з ним? Спілкувалися?” — цікавлюсь. “Звісно ж! — кажуть. — Ми дуже його поважаємо. Пам’ятаю, усі хотіли йти на сповідь тільки до нього. Він вміє викликати до себе довіру, так розговорити і все пояснити, що після сповіді я завжди відчувала благодать”.
“Це правда! Шкода, що нині бачимо його рідше. Воно й зрозуміло, у людини з такою посадою багато справ. Сумуємо за ним. Але він залишив після себе гідну заміну. Ось усі ці хлопці завжди були поруч, вчилися у нього всього доброго”, — показує на монахів подруга пані Ольги.
До монастиря щодня приїздять сотні паломників.
ДЕ НОЧУЄ МИТРОПОЛИТ
Братський корпус, де живуть монахи, — між Михайлівським і Георгіївським соборами. Трохи далі, біля дзвіниці та церкви пророка Даниїла, — будинок ігумена. Саме тут келія Епіфанія.
Приміщення — під охороною, на дверях — дзвінок, тож сторонні сюди не потраплять. “Епіфаній тут ночує”, — каже 80-річна сестра Марія.
Ця черниця живе в монастирі вже п’ятнадцять років. Відповідає за господарську роботу, кухню. Розповідає, що колись мала важку хвороба нирок. П’ять днів вона молилася та читала Біблію. І недуга відступила.
“Якщо покаятися, щиро помолитися і постити, це допоможе. — вірить монахиня. — А ще в нас тут дуже сильні ікони. Наприклад, Митрополит Епіфаній розповідав, що ікона святого Пантелеймона у Преображенському храмі зцілила одну жінку від важкої хвороби”.
Біля храмів — грядки. Сестра Марія вирощує тут полуниці, картоплю, моркву, м’яту, мелісу. Монахи мають пасіку — кількадесят вуликів. Мед можна купити у храмі. Розпитую сестру Марію, що вона робить у чоловічому монастирі.
“Молюся, читаю, котиків доглядаю, — усміхається. — Варю їсти. Меню в монахів — просте: борщ, супи, каші...
Епіфаній їсть те, що й інші. Ніколи не гордує, сідає разом з усіма за стіл. Його тут дуже поважають. Бо людина розумна, добра, ніколи ні на що не нарікає. Він — приклад для багатьох”.
Радимо також прочитати неймовірну історію кохання бійця і доньки капелана
