Із закликанням весни пов’язано багато обрядів, пісень і навіть ворожінь. Наші предки боялися, що зима може затриматися назавжди, тож вдавалися до магічних дій і замовлянь, аби привабити теплу пору року.
Докладніше про такі звичаї українців — Людмила Іваннікова, старша наукова співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України.
— Чому давні українці так турбувались про весну?
— Наші предки, не знаючи, як пояснити закономірність зміни пір року, боялися, що зима може залишитися назавжди. Тож, щоб цього не сталося, прикликали весну різними магічними діями.
Вони уявляли її як живу істоту. У багатьох веснянках, які вдалося розшифрувати, ця пора постає дитиною. У деяких варіантах весну символізує маленька дівчинка. Згодом українці зображали весну гарною молодою дівчиною, яка вишиває або шиє сорочку, пряде чи тче.
— Звідки, на думку наших предків, приходила весна?
— Зазвичай з міфологічного вирію, небесного царства тепла, де живуть не лише всі божества, а й душі померлих родичів. І саме туди, на їхню думку, відлітали птахи. Ще у давнину люди помітили, що прихід весни пов’язаний із поверненням пернатих, тому вірили, що саме вони приносять її на крилах.
— Як саме закликали весну?
— Найперше — веснянками, їх співали якомога голосніше. Співи завершувалися “гуканням”: дівчата перегукувалися між собою, стоячи на різних берегах річки чи ставу.
Поширеним звичаєм було й випікання з прісного тіста “жайворонків”. Найчастіше це робили у день весняного рівнодення — 22 березня. Вважали, що такий птах прилітає найпершим і є благовісником весни. “Жайворонків” роздавали дітям, які бігали з ними по селу, натикали на палички, щоби підняти якомога вище, або ж клали на голови, імітуючи політ. Їли це печиво лише ввечері.
Також, аби прикликати весну, люди виходили на пагорби у час сходу сонця і казали: “Прийди, прийди, весно, прийди, прийди, красна, принеси нам збіжа, принеси нам красок (квіток)”. Часто такі заклики робили на Благовіщення — 7 квітня.
Цікавий звичай етнографи зафіксували наприкінці 1980-х років у селі Гнідин на Київщині. На галявині або на узліссі збиралися хлопці та дівчата, розпалювали багаття, водили хоровод, співали веснянки, перестрибували через багаття. Потім йшли до лісу і гукали весну.
— Які прикмети були в наших предків, пов’язані з весною?
— За польотом жайворонків селяни прогнозували врожай: якщо птахи летять високо над землею, то це вони “до Бога летять молитися”, а відтак буде багато збіжжя. Якщо ж низько — птахи “загубили ціп по дорозі”, а отже, нічого буде молотити.
Побачивши першу зграю диких гусей, діти кидали вгору солому, примовляючи: “Гуси, гуси, нате вам на гніздечко, а нам на здоров’ячко!” Якщо ж бачили ластівку, то промовляли: “Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки!” Так говорили дітки, які мали на обличчі ластовиння. Промовивши, бігли до річки вмиватися весняною водою.
Радимо до вашої уваги текст про те, як українська стала однією з найпоширеніших рідних мов Естонії
