Вчителька української мови з Києва Анастасія Рудніцька поділилася історією про 11-річного учня. Хлопець переконаний: українською мовою спілкуються лише в селі, українська та україномовні — “найнижчий сорт”. Прикро, але такий стереотип досі залишається в голові багатьох людей.
Напередодні Міжнародного дня рідної мови, який відзначаємо 21 лютого, “Експрес” розбирається в ситуації — чому існує таке сприйняття української? Чим воно спровоковане? І чи можливо його побороти? Дискутуємо з мовознавцями Ларисою Масенко, Іваном Ющуком і Павлом Гриценком.
— Коли саме з’явився стереотип про те, що українська — мова села?
Л. Масенко:
— У часи, коли частина сучасної території України ввійшла до складу Російської імперії. Тоді існував проект створення “триєдиного” народу — із росіян, українців та білорусів. Українців хотіли знищити як окремий етнос, тож мову вилучили з усіх вищих сфер життя — освіти, адміністрування.
У часи індустріалізації у підросійській Україні в містах спілкувалися російською. Велася відповідна демографічна імперська політика. Зокрема, на Донбас завозили населення з Росії. І далі, у радянський період, тривало зросійщення міст, стереотип про те, що українська мова сільська, “колгоспна”, активно підтримувався. Утворилося співвідношення мажоритарної і міноритарної мов: російська, як мажоритарна, витісняла українську — міноритарну.
Натомість на території Західної України Австро-Угорська імперія поводилася з українцями досить ліберально. Тому тут повноструктурна українська мова почала розвиватися ще з кінця ХІХ — початку ХХ століття.
— Однак село у різні часи ростило українську інтелігенцію...
І. Ющук:
— Так, Тарас Шевченко, Іван Франко — вихідці з села. Згадайте, як писала Леся Українка: “Моя мова мужицька? Так і всі мови мужицькі, а пани скрізь намагаються говорити по-чужому, аби не так, як свої мужики говорять: московські пани хочуть говорити по-французьки і донедавна так і говорили, а по-московськи часто й читати не вміли, бо то було для них “простонародное наречие”.
П. Гриценко:
— Дуже довго в Україні панувала ідеологія зверхності російської мови, застосовувалися найпотужніші важелі поступової русифікації. Українську намагалися витіснити, зробити маргінальною.
Багато вчених, письменників з України працювали для російської культури, науки. Ті ж, хто намагався відроджувати українську мову та культуру, опинялися у таборах або були вбиті. Тож не дивно, що й дотепер у багатьох таке сильне внутрішнє несприйняття української мови, культури.
— Як гадаєте, коли українській мові вдасться позбутися цього ярлика?
Л. Масенко:
— Над цим потрібно було працювати відразу після здобуття незалежності України. І хоча дотепер у нас не було справжньої підтримки державної мови, наша мова має достатній ресурс для формування міської української культури вже на території всієї країни. Основна складність — українізація великих міст, адже в мегаполісах дотепер переважають російськомовні середовища.
Дуже важливо сформувати український міський сленг і поширити його. Тепер це роблять наші письменники.
І. Ющук:
— Процес руйнування стереотипу вже розпочався. Зокрема, цьому допоможе утворення Православної Церкви України. Російські попи казали, що українська мова “Богу не угодная”. А тепер священики ПЦУ виголошуватимуть проповіді, правитимуть літургії українською.
Фото УНІАН
