У минулих номерах “Експресу” ми оголосили збір коштів на зведення пам’ятника Тарасові Шевченку в селі Олександро-Калинове. Його недаремно називають українським серцем Донбасу: у гардеробах місцевих —барвисті вишиванки, люди тут спілкуються українською, дотримуються українських традицій. І активно допомагають нашим військовим у зоні ООС.
У них — непросте життя. Адже менш ніж за півсотні кілометрів — лінія розмежування. Місцеві ще не забули, як у 2014 році на їхню землю прийшли окупанти.
“Ті дні згадую зі страхом. Вулицею ходили чужі люди з автоматами. Стріляли часто”, — розповідає 58-річний Олексій Лагвіненко, колишній шахтар.
Він працює охоронцем у школі, недалеко від сільської ради. “Якось підвечір почув, що біля сільради зупинилася машина, — згадує. — Чоловік вийшов з авто, зняв з установи український прапор, порізав його і кинув у болото. Я не зміг це стерпіти. Коли настала ніч, підібрав прапор і сховав у гаражі, щоби подбати про нього.
А якось побачив, що на виїзді зі села, на високовольтному стовпі хтось повісив російський триколор. Як же це мене розлютило! Вночі поліз на цей стовп і зірвав прапор. Мусив це зробити! Бо моє село — українська земля! Донбас — це Україна. Тут народилися мої діди, мої батьки. Тут живуть мої рідні! Це — моя Батьківщина. І чужинці не можуть піднімати тут свої стяги!”
“Коли українські військові звільнили село, сльози щастя текли рікою, — каже 53-річна Олена Шапран, домогосподиня. — Пам’ятаю цей момент. Дивимося — наші їдуть, з нашими прапорами!”
Олена Шапран — одна з тих, хто вечорами плів маскувальні сітки для українських вояків.
“Спершу цією справою зайнялися дві сім’ї. Потім п’ять, шість... — розповідає жінка.
— Несли з дому тканину, яку тільки могли знайти — і одежу, і ганчірки. Пригадую, як святкували, коли сплели першу тисячу квадратних метрів сітки!”
“Нашим військовим треба допомагати, — каже Олексій. — Тож не шкодуємо для них ні часу, ні грошей. Передаємо одяг, продовольчі продукти. І, звісно, плетемо маскувальні сітки”.
Чи хотіли ці люди покинути Донбас через непрості часи? “Як так?! Це ж наша земля!” — кажуть. Говорити про перехід на бік окупантів узагалі безглуздо — місцеві навіть думок таких не допускали.
“Я гордий, що залишився в Олександро-Калиновому, що не втікав з Донбасу, — каже 53-річний Анатолій Шапран, машиніст компресорних установок. — Тут — наша, українська, земля. І тут ніхто не приховує своїх патріотичних поглядів”.
Місцеві мріють про пам’ятник Тарасові Шевченку в своєму селі. Кажуть, він стане символом незламності духу українського народу на Донбасі. “Борітеся — поборете” — ці слова надихають їх бути відважними і стояти на обороні своєї держави.
Газета “Експрес” допомагає людям втілити мрію у реальність. Саме тому ми оголосили всенародний збір коштів на цю патріотичну справу. Долучайтеся і ви!
Реквізити рахунку для надсилання коштів: 2600386570 (ПУМБ). Код банку: 334851. Ідентифікаційний код отримувача: 42878718. Отримувач: Благодійний фонд газети “Експрес” “Калинове серце”. У призначенні платежу обов’язково вказуйте — “Благодійна пожертва для проекту “Тарас з нами”.
Організатор спорудження пам’ятника і відповідальний за публічний звіт щодо використання коштів — незалежна всеукраїнська газета “Експрес”.
Вогонь запеклих не пече!
Великий репортаж з цього села читайте на нашому сайті.
