Вирушаю до лісництва, де діє така практика, пише газета Експрес. При в'їзді на територію видно високу сітку, натягнену між дерев'яними стовпами. За нею й бігають плямисті оленів, яких тут розводять.
"Тварини у нас саме на стадії розмноження: чекаємо, коли у вольєрі буде щонайменше 20 голів. Тоді потроху відпускатимемо, — каже Олег Петрович, єгер. — Раніше це зробити не можемо. Олениця приводить щороку щонайбільше двійко малят".
Вольєр — це огороджений 21 гектар лісу. Тут тварини можуть вільно пересуватися. Для них обладнано місця для підгодівлі,
баки на воду, сіносховища і так звані солонці.
"Що таке солонці? Ось гляньте. На зрізані стовбури дерев ставимо грудку спеціальної солі з вмістом магнію, йоду, кальцію та міді. Дерево просочується нею, і тварини гризуть його, коли їм бракує цих речовин, — пояснює чоловік. — Годуємо звірів декілька разів на день кукурудзою, пшеницею, ячменем і травою. Для цього кожні дві-три години об'їжджаємо вольєр автомобілем. Розвозимо корм, воду, сіно".
Цікаво, що олені напівдикі — людей не бояться, та близько підходять тільки до лісників. Мені пощастило побачити красенів самців з гіллястими рогами на голові. Таких тепер у дикій природі не часто зустрінеш...
"А ось наші кабани, — з цими словами єгер проводить мене до іншого вольєра. — Їх тут п'ятеро, є ще 12 поросят. Ризикнули розводити, попри спалахи африканської чуми, яка також негативно вплинула на популяцію цього виду в дикій природі".
Цей вольєр менший — усього 3,5 гектара. Самиць з поросятами тримають окремо, у так званих родинних відділеннях. Одна зі свинок привела потомство лише вчора, інша — два тижні тому. Маленькі кабанчики зовсім не схожі на дорослих — сірі, смугасті...
"Улюблений смаколик кабанів — кукурудза. А найкраще заняття — купатися у ванні, — додає єгер. — Ванною ми називаємо ямку, в яку наливаємо води і трохи солярки. Вони з неї майже не вилазять! Річ у тому, що в цих тварин часто є підшкірний кліщ — і така суміш рятує їх він нього та постійної сверблячки. У дикій природі вони обгризають кору хвойних дерев та труться об смолу, яку виділяє дерево. А купання у рукотворній ванні — альтернатива цьому".
Наприкінці моїх відвідин Плехівського лісництва єгері розповідають, що нещодавно до одного з вольєрі випадково потрапила косуля: втікала від диких собак і перескочила сітку. Згодом привела косуленятко — тож тепер мешканців тут побільшало. "Ми любимо свою роботу і сподіваємось змінити на краще екологічну ситуацію та допомогти збагатити тваринний світ наших лісів!" — кажуть мені на прощання.
