Масовий волонтерський рух в Україні розпочався з грудня 2013 року під час Революції Гідності. Після перемоги Майдану потреба у волонтерах не зникла, а лише зросла. Треба було вдягати, екіпірувати та озброювати тих, хто пішов на Донбас захищати державу. Волонтер разом із добровольцем став новим українським героєм та обличчям країни. А сьогодні — 5 грудня — вони мають професійне свято — День волонтера.
Хоча професією це назвати важко. Нині це радше спосіб життя. Феномен українського волонтерства у тому, що воно фактично намагається залатати діри у державних інститутах. Але якби волонтери не старались, своєю діяльністю вони їх не замінять. А зібрані ними пожертви все одно не здатні вдовольнити всі реальні потреби тих, хто потребує допомоги щодня впродовж ось уже п'яти з половиною воєнних років.
Візьмімо для прикладу досвід актора Сергія Притули: за цей рік він зібрав на потреби армії чотири мільйони гривень. Честь і хвала панові Притулі. Не менше респектів — жертовникам. Проте за чинним курсом ця сума відповідає вартості три-чотирикімнатної квартири в київській новобудові. Однієї.
За кошти, зібрані волонтером, можна купити сучасний автомобіль. Відремонтувати чи навіть збудувати один танк. Придбати приціли й прилади нічного бачення або снайперську зброю (сам декілька разів долучався до процесу й отримував звіти про витрачені кошти). Проте армії потрібні десятки, а то й сотні танків й броньовиків. Не кажучи вже про сучасні технічні новинки і про потреби у серйознішій зброї.
А додайте сюди медикаменти, гуманітарну допомогу, реабілітацію, протези для тих, хто втратив на війні кінцівки. І мова не лише про військових — страждає мирне населення.
Волонтер не забезпечить усіх переселенців роботою, тим паче — гідним житлом. Якщо він має серйозний бізнес, ще може працевлаштувати кількох осіб. За умови, що вони знімуть помешкання на всіх, бо платня не дозволить купити квартиру чи дім на новому місці. Але цей волонтер не дасть роботу десяткам, а тим паче сотням чи тисячам тих, хто її втратив з початком війни.
Хто ж такий український волонтер? Як на мене, це такий собі оспіваний класиком Платоном Вороньком хлопчик Помагай. Він робить добрі справи за ідею, не бере за це гроші, витрачає власний час. Якщо він хірург — робить безкоштовні операції. Якщо він кухар — безкоштовно годує. Якщо власник мережі мінімаркетів — передає продукти. Якщо актор чи співак — дає безкоштовні концерти.
Волонтер робить дуже важливу роботу, на якій, однак, і дуже швидко вигоряє, оскільки не бачить глобального результату. Тому не дивно, що пік волонтерської активності нині минув. У русі лишилися найстійкіші, найдосвідченіші, як модно зараз казати — прокачані професіонали. Їхня частка в країні стала міноритарною. Зрештою, так би й мало бути: мажоритарний пакет мусить тримати все ж таки держава. З чинними інститутами, чисельними програмами, зокрема — бюджетними. Та ще й такими, всередині яких можливість зловживань буде зведена до мінімуму. А кара за таке порушення — сувора й невідворотна.
Проте інституційно за час війни змогли сформуватися саме волонтери. Громадяни виявилися мотивованішими за державних мужів. І тут не залежить, хто був при владі. Влада змінюється — волонтери залишаються.
Тож зі святом усіх причетних!