Письменники в Україні заробляють трохи більше за мінімальну пенсію

Бо книга – товар, про який українці забули. В більшості населених пунктів нема книгарень. Навіть якщо вони є, популяризацією читання не займаються або займаються слабо.

Андрій Кокотюха, письменник
Андрій Кокотюха, письменник

Можливо, текст прочитає керівник виборчого штабу “Слуги народу” Олександр Корнієнко, який сказав: "Якщо депутатам не вистачає зарплати, нехай пишуть книжки".

Ця теза прекрасна сама по собі. Вона змушує українців, які вже пишуть книжки, розправити плечі й поважати себе. Бо дотепер вони поняття зеленого не мали, що письменництво в Україні – спосіб повноцінного заробітку.

Так, це була іронія. Як автор 73 книжок можу собі її дозволити, почувши подібні фрази. Насправді письменницька праця в наших реаліях – заробіток невдячний та нестабільний. Але видання з власним прізвищем на обкладинці може бути й не раз бувало приводом прикрити фінансові махінації, пояснити й виправдати походження статків, не відповідних передусім посадовому окладу державного службовця тощо.

У всьому світі, де книжкове видавництво – індустрія, а розповсюдження – бізнес, автор є активним чи пасивним гравцем процесу. Активність полягає в широкому залученні письменника до промокампанії. Автор мандрує з міста до міста, проводить зустрічі в університетах та книгарнях. За зустріч отримує гонорар. За сесію в магазині йому капає роялті. Пасивна участь співзвучна з радянським слоганом: "Солдат спить – служба йде". Можна нікуди не їздити, ні в чому участі не брати, книжка без того гарно продається, тиражі додруковуються, права на видання за кордоном купуються. З цього всього письменник і отримує копійку.

Вся ця радість життя в українських реаліях не працює. Єдине твердження, якому можна вірити, – протягом п`яти останніх років середній тираж української книги зріс удвічі. Далі починається інша правда. До 2014-того року, коли російська книга домінувала, успіхом української вважалася "золота тисяча", тобто наклад в 1 тисячу копій. Його продавали протягом трьох років, і то на складах трошки залишалося. Тепер маємо дві тисячі, й у 95% випадків вище не стрибає ніхто. Решта 5 % щасливчиків або пробиваються до видавця, котрий має власну систему розповсюдження, або потрапляють до бібліотечних програм. Держава закуповує для потреб бібліотек не менше 1 та не більше 2 тисяч копій, які додруковуються додатково, під конкретне замовлення.

Для порівняння. Європейський письменник-дебютант на старті отримує не менше 4 тисяч копій дебютного твору. Увага: у твердій обкладинці. Якщо все пішло добре, книгу перевидають у м`якій, а це – від 20 тисяч одразу. Маститий може розраховувати на перший наклад нового твору від 15 до 50 тисяч копій. Американський автор може мати так само, може – більше. І додайте: в США є письменники, чиї твори ніколи не виходили на папері, лише в електронних версіях.  

Український автор отримує аванс. Зазвичай це від 2 до 5 тисяч гривень. Кому пощастить – домовиться за 7 тисяч. "Зірки" можуть претендувати на 30 тисяч гривень. Із суми держава вираховує 19% податку (включно з військовим збором). Але в переважній більшості випадків згадані суми – єдине, що може заробити український письменник. Один раз на рік. За одну книжку. За дві – більше, за три – ще більше. Та все одно виплати не щомісячні. Якщо поділити на 12 місяців, щомісячний заробіток українського письменника буде меншим, ніж платня бюджетника. Хоч трохи більшим за мінімальну пенсію.

Гонорари західних авторів тримаються в секреті, як будь-які гонорари. Проте не секрет, що Стівен Кінг, Джоан Роулінг, Паоло Коельйо, Фредерік Бегбедер, Джордж Мартін і Стефані Маєр – мільйонери. Не вони єдині, за межами України є чимало моїх колег, котрі заробляють на життя винятково написанням книжок, не лише художніх.

Чому в Україні інша ситуація? Відповідь проста. Книга – товар, про який українці забули. В більшості населених пунктів нема книгарень. Навіть якщо вони є, популяризацією читання не займаються або займаються слабо. Процес – не плечах навіть не видавця, а автора. Ідеальною виглядає ситуація, коли протягом року в кожному українському містечку книгу одного автора купить 500 людей. Тобто якщо кожен день хтось в 42-мільйонній Україні буде купувати хоча б одну книгу улюбленого автора. Статистика каже: українці втрачають інтерес до читання. Польові дослідження свідчать про інше – українці не мають ані інформації про книги, ані вільного доступу до неї. Втім це стосується також кіно, театру, музики, культурного продукту загалом.

Тепер – про інший аспект. Згадайте скандал зразка 2011 року з книгою "Opportunity Ukraine", авторство якої приписують тодішньому президенту Віктору Януковичу. Мало того, що в тексті знайшли море плагіату. Янукович ще й легалізував чималі кошти під виглядом авторського гонорару. Котрий – читайте вище – нараховується за результатом продажу. Навряд чи треба пояснювати, що на книжці, яку ніхто ніколи не бачив, бо «невидимість» пояснювалася рекордними продажами по всьому світу, були відмиті гроші. За схожими схемами у різний час виправдовували так звані приробітки політики Олександр Мороз, Ганна Герман та Сергій Лещенко.

Можливо, Олександр Корнієнко своїм закликом до депутатів: "Мала зарплата – пишіть книжки" мав на увазі реалізацію саме такого плану. Бо в інший спосіб, як я намагався пояснити, на письменництві заробити неможливо. Якщо ти видаєшся лише в Україні.

Найважливіше

15.07.2019
:
Історія
Кадр з фільму “Перші шведи”. На карті зображено маршрут представників ямної культури. “Всі ми — укра

Можете не вірити, але науковці підтверджують: у Європи - українські гени! Дослідники переконують, що найбільший генетичний вплив на північних європейців мали переселенці саме з наших територій.

15.07
Актуальне
Фото unsplash.com

Лише гіпотетичні втрати від більшовицької революції та громадянської війни 1917 - 1921 років становлять 3,9 мільйона осіб.

15.07
Актуальне
Фото з фб-сторінки ВМС

"Москітний флот" може відсовувати ймовірну лінію зіткнення з флотом Росії на 50 - 60 миль від нашого берега.

15.07
показати більше