Отож, тисячагривневу банкноту, яка скоро прийде в обіг і наповнюватиме собою (аби лиш частіше) наші з вами тонкі гаманці, прикрашатиме портрет академіка Володимира Вернадського. Того самого, автора вчення про біосферу і ноосферу, в яку біосфера начебто переходить. Утім чому саме Вернадський?
Проаналізуймо низку інших діячів на банкнотах України, і висновок, можливо, прийде після цього сам.
На одній і двох гривнях у нас — князі Київської Русі, Володимир Великий і Ярослав Мудрий. Постаті однозначно визначні, на віки. А головне — Росію не дратують. Російські історики їх і своїми вважають. Все через назву “Русь” і хитрого Петра І, який перейменував Московію в Росію. Прикметники “руський” і “російський” в іноземних мовах не розрізняються, ось де біда. Тобто все, приналежне до Київської Русі, автоматично робиться Russian. І так наші князі стають не тільки нашими князями.
Богдан Хмельницький на п’ятигривневій банкноті. Це для нас із вами в українських школах придумали слово “возз'єднання”, дурнувате, із двома літерами “з” (пригадую, як вчителька наголошувала саме на цьому слові, бо воно часто вставлялося в диктанти 40-50 років тому). А для росіян Хмельницький “присоединил Украину к России” — саме так трактувались його діяння. Бо “возз'єднання” — слово хитре, воно натякає на якусь рівність, взаємне тяжіння, “возз'єднатись” може лиш те, що було попередньо “роз'єднано”. А от слово “присоединил” пряме й однозначне, воно різночитань не допускає.
Іван Степанович Мазепа на 10-гривневій купюрі — мабуть, найбільше досягнення вітчизняної боністики (так називається колекціонування паперових грошових знаків). Обличчя гетьмана виглядає серйозним і трохи насупленим. Діяльність його зовсім не йшла у фарватері діяльності Хмельницького, і росіяни цього не забули.
Франко на 20 гривнях, Шевченко на 100 і Леся Українка на 200 — це ті, хто неодмінно має бути присутній візуально в щоденному світі. Класики, засновники літератури, творці мови і національного світогляду. Але вони — не Мазепа. Вони допустимі, хоча й без особливої приязні.
Про Грушевського на п'ятдесятці — окремо. Він історик-науковець, та насамперед він — Перший Президент. Росіяни й хотіли б викреслити УНР з історичного процесу, подаючи її, як “петлюровское государство”, та зробити це вже неможливо. Монополія на правду, така приємна і зручна в часи СРСР, сьогодні не просто підважена, а безнадійно зруйнована. Тож Грушевський — це точно “плюс” в карму українських банкнот.
Імовірно, випадок з Володимиром Вернадським продовжує лінію Ярослава Мудрого. Він — постать, насамперед прийнятна для Росії. Ну і яка начебто поєднує український і російський народи. Звісно, Вернадський був засновником Академії Наук України. Прибувши на запрошення Гетьмана Скоропадського, Вернадський у 1918-1921 роках дійсно багато працював над створенням Української академії наук як установи, проте українського громадянства не прийняв, після падіння незалежної України повернувся до Росії, де й спочив у Москві в повазі й пошані у 1945 році. За два роки перед тим, у 1943, отримав Сталінську премію.
Імовірно, випадок з Володимиром Вернадським продовжує лінію Ярослава Мудрого.
Поза всякими сумнівами, рішення щодо портрета на 1000-гривневій банкноті приймалося з оглядкою на Москву, як це зараз робиться пристойним у багатьох проявах українського політичного, економічного і культурного життя.
А мотивація керівництва НБУ щодо того, що на банкнотах досі не було видатних науковців, не витримує серйозної критики. Найперш, серйозними науковцями були вже вище згадані Франко із Грушевським. А по-друге, в українській науці достатньо постатей, не менш значущих і водночас більш патріотичних у своїй діяльності, українських за духом і суттю: скажімо, Іван Пулюй, Агатангел Кримський, Микола Амосов.
Банкнота запроваджується фактично назавжди — досі в Україні не було прецедентів заміни портрета на грошових знаках. І купюра з Вернадським удвічі переважуватиме за номіналом купюру з Григорієм Сковородою. Філософ, якого світ ловив і не впіймав, цінується удвічі дешевше за науковця, якого світ ловив і впіймав, Сталінською премією зокрема.