В українську політику йде дуже мало тих, хто звик читати книжки

Що би про це сказали Мазепа чи Полуботок – поліглоти та власники великих бібліотек?

Андрій Кокотюха, письменник
Андрій Кокотюха, письменник

Італія і Сицилія – сусідні країни. Це я почув у лютому 2006 року в кулуарах нашого парламенту. Побував там уперше і поки що востаннє як учасник спеціальної акції: принести книгу до депутатів, якщо вони не йдуть до неї. Ініціатива полягала у тому, щоби привернути увагу законодавців до проблеми українського книговидання. В новини акція потрапила. В депутатські голови – ні.

Згадалося це в контексті нещодавнього епічного двобою між прес-службою президента України Володимира Зеленського та віце-спікером ВР Іриною Геращенко. Спершу на сайті Офісу президента опублікували підготовлений прес-службою анонс про візит глави держави до Торонто, охрестивши найбільше місто Канади його столицею замість Оттави. У відповідь віце-спікер потролила Зеленського через Facebook, але вляпалася сама, назвавши Гаагу замість Амстердаму столицею Нідерландів. "Географічний рахунок" зрівняли.

Але цікаво те, що в українському політикумі Зеленський і Геращенко, на жаль, такі не одні. Я маю колекцію географічних кретинізмів від депутатів усіх рівнів. Наприклад, політик, який закуповував книжки на свій округ, у розмові назвав Барселону столицею Іспанії. Інший непозбувно збентежився, коли я делікатно виправив: столиця Америки не Нью-Йорк, а Вашингтон. Нарешті, один нардеп-благодійник називав Прагу столицею неіснуючої Чехословаччини.

То чому ж прогалину владців у знаннях із географії можна прирівняти до глибини Маріанського жолоба? Помилкою буде вважати таку ситуацію поганим вивченням географії як шкільного предмету. Це провал у загальній освіті, передусім – гуманітарній. Тут повертаємося до початку: в українську політику йде дуже мало тих, хто звик читати книжки. Зеленський задав новий політичний тренд – ходити в спортзал. Прем'єр Володомир Гройсман і мер Дніпра Борис Філатов кожен зі свого майданчика дають приклад швидкого схуднення. Зразком читання не є поки що ніхто.

Зеленський задав новий політичний тренд – ходити в спортзал. Прем'єр Володомир Гройсман і мер Дніпра Борис Філатов кожен зі свого майданчика дають приклад швидкого схуднення. Зразком читання не є поки що ніхто.

Хоча, якщо апелювати до державників минулого, то саме освіченість раніше цінувалася подекуди більше, ніж навіть військова звитяга.

Гетьмани Іван Мазепа і Павло Полуботок мали великі бібліотеки та володіли кількома іноземними мовами. Дбав про освіту Кирило Разумовський. Очільники УНР та політичні діячі ОУН (Грушевський, Винниченко, Єфремов, Ленкавський та багато інших) писали художні книжки й наукові праці. І точно не плуталися на політичній та географічній картах світу.

Причина: вони, кожен у свій час, розуміли важливість зв'язків саме з Заходом. Де цінуються не фізично досконалі, а всебічно розвинені особистості. Читання – як щоденна фізкультура, лише підтримує у формі не м'язи, а мозок. І якщо не розвиває критичне мислення, то бодай вмикає попереджувальний сигнал, коли ти хочеш написати чи промовити якусь дурницю.

Тут час для мого улюбленого й дуже показового прикладу. Восени 2012 року, перед парламентськими виборами, журналісти провели опитування лідерів політичних партій, котрі гарантовано потрапляють у парламент, де поміж іншим було прохання назвати 5 книжок, які, на їхню думку, треба прочитати кожному. На подив, найбільше назвав лідер комуністів Петро Симоненко. Не факт, що читав Дюма й напружувався на Маркса, та бодай знає про їхнє існування. Віталій Кличко, Арсеній Яценюк і Юлія Тимошенко називали, крім біографій Стіва Джобса і Вінстона Черчилля, програми своїх партій. Олег Тягнибок згадав "Кобзаря". Але добив мене Микола Азаров. Лідер провладної "Партії регіонів"… відмовився відповідати на це питання. Не категорично – просто з'їхав із теми. Навіть не прагнув зберегти обличчя й з розумним виглядом назвати щось із класики. Партійці йшли за лідером: книга не була серед їхніх пріоритетів.

От і зараз більшість владців із будь-якого табору переймають від своїх очільників невігластво, за рівнем наближене до печерного. Адже для чого знати щось таке, на чому не заробиш електоральної підтримки?

Найважливіше

22.08.2019
:
Думка

Незалежність - це те, що я законно успадкувала. І мені важко зрозуміти людей, які отримавши щось надзвичайно цінне у спадок, викидають його як непотріб.

22.08
Актуальне
Фото Петра Байди

Священники піднімали руку на жінок, а поліція зайняла позицію стороннього спостерігача, розповідають очевидці.

22.08
Актуальне

Символи на короваї, з яким зустрічають гостей, мають національний підтекст і означають добробут, мир, злагоду, надію.

22.08
Думка
Андрій Любка, письменник

Про 24 серпня у горах і те, як змінювалося моє сприйняття найважливішого для країни дня впродовж років.

22.08
Актуальне

Тепер батьки можуть написати заяву на ім'я директора школи про необхідність залучення до викладання фахівця з іншого закладу.

22.08
показати більше