Я — бакалавр. І нахіба мені це?

Навчання в українських університетах - зовсім не таке, яким більшість його уявляє. Правда про нашу освіту

Фото з фб-сторінки Інни Кучер
Фото з фб-сторінки Інни Кучер

Декілька днів тому я завершила навчання в університеті. Це найбільш тупо витрачені 4 роки мого життя. Чи здобула я тут знання для професії? Ні. Чи проводила в університеті приємно час? Ні. Чи допоможе диплом мені працевлаштуватися? Теж ні!

Виникає закономірне питання: “То нахіба ти там вчилася, Інно?” Кладу руку на серце і відповідаю, як і більшість — для батьків. Бо насправді мені хотілося кинути універ ще після першої сесії.

КОРИСНЕ? НА НАСТУПНОМУ КУРСІ!

Я дуже хотіла вчитися на факультеті журналістики. Якою ж вмотивованою вступила в університет! Та вишенька з мого торта впала вже на першій лекції. Викладачка стала всерйоз пояснювати нам, що Україну окупували (!) іновіри. Бо справжні українці — православні. А всім іншим слід вимітатися звідси. Стоп, а про журналістику буде?..

У вільний час від роздумів викладачів ми слухали монотонні лекції з аркуша. Замість практичних відпрацювань — приносили доповідь на 10 речень із вікіпедії. Замість класних проектів — робили конспекти на мільйон сторінок, котрі ніхто ніколи не перечитував.

Щороку я чула одне й те саме: “Зачекайте, на старших курсах будуть цікавіші й корисніші предмети”.

Перший курс. Наш викладач, котрому понад 80 років, наказує приносити роботи “на дискетках”. І де я цей раритет знайду?

Другий курс. Викладач всерйоз наполягає, що місце жінки — на кухні. А в університет ми, дівчата, вступили “просто для пташки”. Сперечатися було заборонено. Слово проти — і тебе виганяють з аудиторії.

Третій курс. Нас декілька занять поспіль вчать... робити закладки в браузері. Та це давно вміє навіть моя трирічна племінниця!

Четвертий курс. Наше завдання на сьогодні — виписати діалоги з “Попелюшки” і визначити, з якою інтонацією говорять герої...

Дуже, дуже корисно!

Хтось може сказати, що це тільки в мене такий негативний досвід. Та насправді це не так. Лектор мого знайомого першокурсника присвятив 120-хвилинну пару розповіді про свій перший сексуальний досвід.

Інша викладачка, навпаки, поскаржилася на відсутність такого досвіду.

Викладачка мови знайомої другокурсниці провела годину за поясненням, що в Україні собачка каже “гав”, а за кордоном — “гаф” чи “вуф”. Лектор знайомого розповідав, що перед тим, як пити воду, потрібно робити їй компліменти.

Викладач біржевої діяльності наполягав, що біткоїни — це цінні папери.

Фахівець із “математичних методів моделювання” весь семестр торочив про східну медицину, правильне харчування й показував улюблену позу з йоги. Заради справедливості тут варто сказати — є викладачі, які намагаються навчити чогось корисного. У мене була така. Одна. Надіє Іванівно, дякую!

БУДЕ ТАК, БО Я ТАК КАЖУ

Декілька днів тому я захищала диплом на тему “Висвітлення теми ЛГБТ у ЗМІ України”. Посеред доповіді мене перебив доктор наук, член Асоціації європейських письменників із вигуками, що ЛГБТ — хвороба! Що нічого висвітлювати не потрібно, бо таких людей слід лікувати. Що вони не потребують захисту, бо це все — викривлення. І що презентацію мою йому ліпше не бачити! “І, може, нам тут узагалі роздягнутися?”

У Швейцарії за ці слова чоловікові загрожувала б кримінальна відповідальність. У країнах ЄС його би більше не допустили до викладання.

Та ми в українському університеті. І вирішилася ситуація по-українськи.

Я дізналася, що у мене четвірка. Подумала: “Та й нехай”. Однак невдовзі отримала від одного з членів комісії лист на пошту: “Ваша робота була найкращою. Майже весь склад комісії був за 5. Утім переміг той, хто має більші адміністративні важелі”.

Мій критик не висунув жодного конструктивного аргументу. Його коментарі були дискримінаційними, безпідставними, оціночними. Але, як виявилося, “адміністративні важелі” сильніші за здоровий глузд.

Я бачила безліч разів, як студентів цькували, принижували, не давали висловитися і далі за списком найгіршого, що можна вербально зробити із людиною. Щось не подобається?

Незабаром — сесія, і ти пошкодуєш за нарікання.

Знайомий розповідав, що його та інших студентів в університеті змушували працювати агітаторами напередодні виборів. Тому, хто був проти, обіцяли проблеми з іспитами.

Мене і моїх одногрупників теж неодноразово заганяли слухати представників політичних партій. Для цього скасовували лекції. Хто не піде — чекай на проблеми.

ЦЕ ТВОЇ ПРОБЛЕМИ

На другому курсі мене взяли на роботу в газету “Експрес”. Це було справжнім досягненням: працювати за професією та ще й офіційно!

Але треба було щось вирішувати з відвідуванням пар.

Йду в деканат просити індивідуальний графік. Чую у відповідь: “Хочете працювати? Ідіть офіціанткою неофіційно! Інакше в нас студенти не працюють”.

А ще кажуть, що практика — це єдиний спосіб навчитися професії...

На третьому курсі я потрапила на програму стажування у Міністерстві інформаційної політики. Аби взяти в ній участь, слід було скласти один іспит раніше. Написала все, принесла, завірила документи, що засвідчують стажування.

Приїжджаю у Київ, а наступного дня — дзвінок: “Доброго дня! У вас талон”. Саме з предмета, який склала достроково. І склала ДОБРЕ.

Телефоную викладачці, завідувачці кафедри.

Виявляється, бракує одного із мільйона підписів, про котрий мені забули сказати. Бо “ЦЕ ВИ САМІ ПОВИННІ ЗАЙМАТИСЯ СВОЇМИ ДОКУМЕНТАМИ І ПРОБЛЕМАМИ!!! Я ВАМ НЕ СЕКРЕТАРКА!!!”

У цьому фрагменті можлива недостовірність. Адже крику було більше.

НЕ МОЖНА МОВЧАТИ

Нам вистачає сміливості говорити про халатність лікарів, водіїв маршруток чи депутатів. Годі вже ореолу святості довкола викладачів!

Я щаслива, що закінчила університет. Якби можна було повернутися у минуле — я би в нього і не вступала.

Мамо, у мене є диплом бакалавра. Сподіваюся, ти задоволена.

Читайте також про те, чому похолоднішало, чи повернеться спека і які температурні рекорди цього місяця

Найважливіше

24.08.2019
:
Актуальне

"Для кроликів, хом'ячків, шиншил +25 С - вже критична межа".

24.08
Думка
Олександр Ірванець, письменник

Ровесникам Незалежності сповнюється 28 років. Вони не були ні піонерами, ні комсомольцями, ні навіть - уявіть собі - жовтенятами! Але чому, в розмовній мові вони часто називають українську національну валюту гривню - рублем?

24.08
Думка
Андрій Курков, письменник

Ми часто вважаємо, що майбутнє нашої країни залежить від США і від Росії, забуваючи, що перш за все Незалежність України і нині, і в майбутньому залежить від нас.

24.08
показати більше