Одного разу подруга з Франції Констанс відкрила мені цілий новий та прекрасний світ, який я пізнаю досі, все ще не до кінця сягнувши його глибин. Це — світ любові та уваги до... себе самої.
Якось ми вечеряли разом і планували потім піти на вечірку, але сталося так, що Констанс впустила на себе страву. Ідея вирішення проблеми народилася сама собою: ми їдемо до мене додому і переодягаємо її в щось із мого гардеробу, а тоді — одразу на вечірку.
Треба сказати, жила я тоді в оселі своєї мрії. Незадовго перед цим я придбала власне окреме житло, винесла там все до цегли і зробила з однокімнатки новісіньку смарт-квартиру ще до того, як це, так би мовити, стало мейнстрімом. У ній були світлі кольори, чисті та рівні лінії, гладенькі поверхні і зоноване освітлення. Мені дуже там подобалося.
Констанс, яка виросла в передмісті Парижа (не в заможній чи супервишуканій сім’ї, а в середовищі звичайних робітників), крутилася перед дзеркалом у повний зріст, як мені здавалося, дуже зручним. Я пишалася тим дзеркалом, і навіть хотіла, щоби подруга побачила, як я ним пишаюся, але вона натомість сказала: "А світло в тебе біля дзеркала таке, щоби зранку на себе глянути, зненавидіти і весь день пішов шкереберть".
Зізнаюся, ідея про те, що можна подбати про освітлення перед дзеркалом, щоби щоранку бачити себе гарною, свіжою та впевненою, а не напівмертвою, як у невдало спланованих примірочних великих магазинів, повністю захопила мене. Ніколи раніше нічого схожого мені на думку не спадало.
Я зрозуміла тоді, що француженка (того ж року народження, що і я), виросла з автоматичним розумінням, що до себе слід ставитися бережно, осмислено і з любов’ю та увагою, враховуючи це навіть в інтер’єрі, і тоді перебіг самого життя буде значно якіснішим. А я — нічого про це не знала.
Так склалося, що імперський (а пізніше — радянський) світогляд не передбачав щасливих, продуктивних громадян. Люди мали залишатися пригніченими, прагнути малого і бачити своє відображення гарним в дзеркалі лише по великих святах, щоби раптово не здобути з цього зайвої впевненості. Саме такі ж бо люди легше й довше залишаються покірними.
Цілі покоління людей нічого не знали про увагу до своїх бажань, про турботу щодо своїх, навіть маленьких, потреб, про любов до себе, адже любити потрібно було царя (а потім — вітчизну і партію), з увагою ставитися до вказівок згори, а дбати — в першу чергу про власну безпеку.
Років через шість після ситуації із дзеркалом, освітлення біля якого я тоді ж замінила на значно вдаліше, я перекладала першу "інструкцію до щастя зі Скандинавії" — книжку про хюґе. Тепер їх уже безліч, таких книжок і різних стилів бути щасливими, як скандинави, носити светри з оленями, палити свічки і проводити ранок суботи на підвіконні в книгарні з горнятком какао. А тоді була лише одна.
З цієї книжки мені відкрилася друга, не менш значуща, частина думки про любов до себе, котра також невідома людям в наших широтах.
Любити себе потрібно не пасивно, а в дії. Зізнаюся, сідаючи за роботу над книжкою, я тоді очікувала якоїсь ріденької текстуальної юшки про те, як важливо розслабитися, віддатися потокові життя, приймати все як є, а отримала — пропозицію покрокового продумування і планування речей, від яких нам стає добре.
Любити себе потрібно не пасивно, а в дії.
Адже для того, щоби звільнити собі ранок суботи для книгарні й какао, потрібно вчасно закінчити всю роботу в п’ятницю і залишити її за зачиненими дверима офісу. Щоби добре провести час з друзями, треба придумати і спланувати, чим вам буде весело і приємно займатися, замість сидіти і напиватися до нетями за столом із важкими стравами, "бо так прийнято". Щоб запалити красиві свічечки, треба їх замовити і оплатити. Щоб в оселі було затишно, треба подбати про інтер’єр та освітлення.
Любити себе потрібно, і це — непросто. Можна сісти й чекати, доки все складеться в найвдаліший спосіб саме собою, але дуже велика ймовірність, що саме собою воно не складеться ніколи. Значно складніше, але й ефективніше, взяти відповідальність на себе й облаштувати приємніше, цікавіше, якісніше життя власноруч. Цього нас також не вчили — відповідальність належало віддавати в чужі руки — то панові, то комсоргу.
Ми звикли до того, що від нас нічого не залежить, але це не так. Прийняти той факт, що наше життя і його якість залежить в першу чергу від нас самих — це ніби як уже зобов’язання щось робити, а саме — робити собі краще. Це — непростий, але необхідний перший крок до щастя й добробуту.
Якщо наше життя буде приємнішим, менш виснажливим, красивішим і простішим, тобто якщо ми самі облаштуємо його таким для себе, — зміниться й соціум. Людям легше буде бути добрішими, привітнішими, відповідальнішими в ставленні одне до одного, до своєї країни і свого вибору, до майна і до роботи.
Бо коли говорять, що все починається з нас самих, — не обманюють. Все й справді починається з нас. З нас і нашої любові та уваги до себе самих.