Є така думка: чиновники і депутати – наймані народом менеджери. Тобто кандидат шукає роботу, а виборець – це така собі HR-компанія повного циклу. Давайте пофантазуємо, що би було, якби кандидати влаштовувалися не до парламенту, а у структуру все ж скромнішу за своїм впливом – середньостатистичну аутсорсингову ІТ-компанію.
1. Перше, що варто зробити, коли подаєшся на вакансію, – оновити резюме. Там все чітко: до двох сторінок, освіта, досвід, скіли. Це базова штука, навколо якої далі будується комунікація. Але наш кандидат (якщо має час і натхнення) пише резюме на 600 тисяч знаків. Там розписує свої погляди на шаурму чи корів, додає трошки гумору, трошки метафор, обіцяє поставити вазони у ванній кімнаті (хоча це робота офіс-менеджера, а не девелопера), а ще – підвищити ключові показники компанії утричі. Щоправда, не уточнює, як саме. Як вам таке резюме?
Є і інша крайність. У кандидата немає часу, і він вирішує написати резюме із трьох слів. Наприклад: “IT, розвиток, держава”. Зберігає ці три слова у вордівському файлі, називає його CV_Petrenko і відправляє рекрутеру.
Ви бачили такі резюме? А офіційні передвиборчі програми (які є базовим документом для кандидата в депутати) про шаурму і на три слова є.
2. Уявімо, рекрутеру такий креатив сподобався, і він організовує вам співбесіду із вашим потенційним безпосереднім керівником. Чи навіть декількома. Якщо ви хочете переконати роботодавця, що ви – нормальний фахівець, то готуєтесь, намагаєтесь показати свої сильні сторони.
Але ж це так нудно, давайте включимо депутатський креатив!
Наприклад, можна роздати всім на співбесіді цукерки. Або заморожену піцу. Кожному в іменному пакеті!
А на саме інтерв’ю покличемо Наталію Могилевську, хай заспіває! І байдуже, що дві години тому вона виступала в сусідній ІТ-компанії за вашого конкурента. Ну ваші потенційні роботодавці ж – недалекі люди. І взагалі, дехто з них не заради співбесіди прийшов, а просто концерт послухати. Наприкінці до офісу взагалі зайде умовний Олег Винник у футболці з вашим іменем і скаже: “Чуваки, він класний хлопець! Так, він нічого не знає про програмування, зате чесний! І у вишиванці! І любить дітей! Треба брати”.
3. На фінальній співбесіді кандидат каже: “Слухайте, я дуже поважаю, звісно, вашу компанію, але часу розбиратись нема. Ви дайте мені найкращу позицію та хорошу зарплату, а що робити з кодом – я вже потім розберусь. Буде видно по ходу”. І йому повірять. І авансом дадуть відповідальну роботу і всі блага – “а раптом щось та і вийде із цього хлопця, треба дати йому шанс! В ІТ потрібна молода кров!”.
Тільки от питання: коли через місяць-два-три феєричного успіху для компанії не стається, кого звинувачувати у провалі? І чи варто розчаровуватись менеджерам та рекрутерам? І почуватись обманутими?
У мене вони співчуття не викличуть у-за-га-лі.
