Роман Ковальов, офіцер відділу інформаційної протидії оперативного управління штабу командування Сухопутних військ ЗСУ, зробив у фейсбуці допис про президента Зеленського: “Ну ты и лошара! Даже мой ребенок справился бы с управлением страны лучше!.. Вова — уходи! Нам уже с тобой все понятно!” Невдовзі офіцер отримав сувору догану за “повідомлення негативного характеру” в соцмережі. Ми поспілкувалися з Романом про цей інцидент.
“Цей допис я зробив у відпустці, — каже майор Роман Ковальов. — Побачив у ЗМІ сюжет, в якому розповідалося, що чиновники через свою непрофесійність не встигли вчасно оформити заявку на потрібні ліки. Мене це обурило”.
— I які наслідки мав допис?
— Щодо мене почали службове розслідування. Спершу я навіть не повірив. Гадав, це жарт. Тим часом друзі зателефонували і сказали, що на них командування тисне, вимагає, щоб я видалив допис. Я припустив, що товариші по службі через мене можуть постраждати, тому зробив це.
Коли вийшов на службу, мене одразу викликав заступник командувача генерал-майор Баргилевич. У нього на столі лежала роздруківка мого допису. Він став розпитувати, чому це я дозволяю собі критикувати Верховного головнокомандувача. Я відповів, що він для мене ще й президент. І що оскаржую його дії не як Верховного головнокомандувача, а як президента. За моєю інформацією, юристи командування Сухопутних військ заявляли, що я де-юре нічого не порушив і якщо звернуся в суд, то виграю його, бо накладене на мене стягнення незаконне. Однак до їхніх порад командування не дослухалося.
— Ви намагалися пояснити ситуацію командувачеві?
— Так. Заявив, що не вважаю себе у чомусь винним, не брав на себе зобов’язань не критикувати Зеленського, а законом мені це не заборонено. Тож просив, перш ніж прийняти рішення, викликати мене і ще раз вислухати. Він пообіцяв, що так і буде.
Я прочекав тиждень і дізнався від стороннього офіцера, що мені оголосили сувору догану. Вважаю, мене обманули та незаконно покарали. Наказ про догану я показав кільком знайомим та в деяких юридичних фірмах, щоб дізнатися про правову позицію. Усі зійшлись на тому, що документ треба оскаржити. Хтось виклав його в мережу.
Після цього мене стали викликати різні посадові особи. Але їх турбувала не моя позиція, а те, як наказ про моє покарання опинився у мене в руках, на якій підставі та як це все опинилося в інтернеті. Навіть начальник секретки Сухопутних військ з цього приводу зі мною спілкувався. Я питаю: “Я щось порушив? Я показав службові документи, на яких є гриф секретності?” Мені відповіли: “Ні”.
— Якими будуть ваші подальші дії щодо захисту своїх прав?
— Згідно із Дисциплінарним статутом, я маю право оскаржити рішення командира, якщо я з ним не згідний. У статуті написано, що я можу оскаржити його або в старшого начальника, або через суд. Я вирішив звернутися до суду.
— Тиск з боку командування продовжується?
— Упродовж останніх днів мені телефонують товариші з різних регіонів України, з якими я колись служив, і кажуть, що їм навіть опівночі телефонують, тиснуть, щоб надали про мене якусь негативну інформацію.
Я написав рапорт про переведення в інше місце служби в Генеральний штаб. Однак наразі відповідна посадова особа затягує з прийняттям офіційного рішення.
— Розкажіть трохи про себе.
— Я — із Севастополя. Закінчив Київське суворовське училище, Одеський інститут сухопутних військ і до 2004 року служив на офіцерських посадах у ЗСУ. До 2014-го займався підприємницькою діяльністю. У лютому, коли “зелені чоловічки” стали захоплювати Крим, написав заяву на звільнення і поїхав у Севастополь. Мій військкомат уже був захоплений росіянами. Тож взявся допомагати захисникам військових частин, яких блокували росіяни.
Після незаконного референдуму зібрав речі, сказав дружині, що маю відрядження, і поїхав у Київ. У столиці на Майдані Незалежності побачив плакат про те, що батальйон “Україна” набирає добровольців. Вступив у нього. Тим часом дружина вичитала у севастопольських ЗМІ, що я воюю у “бандерівських формуваннях”, і з дитиною виїхала в Краснодар. Я їх більше не бачив. Тепер живу з мамою і братом в одній квартирі у Києві. Мріємо повернутися у свій рідний Севастополь.
— Судячи з ваших дописів у фейсбуці, ви й раніше критикували і Зеленського, і Порошенка. Чи були через це неприємності на службі?
— Ні. До цього випадку командування пропонувало мені займати вищі посади.
...У 2014 році я казав, що пішов воювати, щоб мій син вчився в українській школі й щоб звільнити мій Крим. Утім нині тема Криму не звучить уже ніде. Життя — це не кіно, його не перезнімеш. Тому ми й не маємо часу чекати, коли влада чогось навчиться.
КОМЕНТАР ДЛЯ “ЕКСПРЕСУ”:
“Критика може поділятися на фактичні дані та на оціночні судження, — каже адвокат Андрій Петришин. — У цьому випадку ми маємо справу з оціночними судженнями громадянина.
Відповідно до статті 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки й слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань.
А стаття 30 Закону України “Про інформацію” гарантує, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Такі судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
І не має значення, хто критикував президента — військовослужбовець чи цивільна особа. Притягнення до дисциплінарної чи іншої відповідальності за критику публічної особи у соцмережі — незаконне”.
Дякуємо, що прочитали цей тексту газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як українські злодії пограбували російський "Сбербанк"
