У ніч з 13 на 14 січня ми вітаємо одне одного зі Старим Новим роком. Таке свято в Україні відзначають відтоді, як юліанський календар замінили григоріанським. А за церковним календарем 13 січня ми вшановуємо Меланію, 14-го — Василія. Тож як в українців з’явився ще один новий рік? Яких традицій дотримувались наші предки на це свято?
Про це розповіли науковий співробітник Астрономiчної обсерваторiї КНУ імені Т. Г. Шевченка Всеволод Лозицький, етнолог, доктор історичних наук Олександр Курочкін, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАНУ Леся Горошко-Погорецька.
— Чому Старий Новий рік починають відзначати на 13 днів пізніше за календарний?
В. Лозицький:
— Ще у I столiттi до нашої ери було помiчено, що певні астрономiчнi явища (зокрема, дні сонячного та зимового сонцестояння) не збiгаються з календарними. Тодi виявили помилку в календарі, у якому було рівно 365 днів, та вирахували, що за час повного обертання навколо Сонця Земля робить 365,25 оберта. Тобто, за чотири роки набiгає ще один день.
Щоб лiточислення не розходилося з астрономiчними явищами, Цезар запровадив юлiанський календар, у якому вперше з’явилися високоснi роки. Проте у ХVI столiттi виявилося, що зсув дати залишився. Новi розрахунки показали, що рiк триває 365,24219 дня, тобто похибка становила 11 хвилин 14 секунд на рiк — за 128 рокiв “набiгає” доба. Вiдтак до ХVI столiття “втрачено” було 10 днiв. А кожнi 400 рокiв рiзниця збiльшувалася на три днi, тобто виникло трохи бiльше як 13 днiв рiзницi. Тодi Папа Григорiй ХIII запровадив новий календар — григорiанський, яким ми користуємося донині. Тривалiсть року тепер становить 365 днiв 48 хвилин та 46 секунд. Саме цей календар має найменшу похибку — одну “втрачену” добу за 3300 рокiв. А отi 13 днiв залишилися для нас як данина традиції — тому й маємо ще один Новий рiк, за старим стилем.
О. Курочкін:
— Православна церква та росiйський iмператор Петро I в 1700 роцi не погодилися перейти на григоріанське лiточислення — мовляв, це “католицький” календар. Тому навіть такі визначні дати, як Різдво Христове, католики та православні святкують з різницею 13 днів. Як і Новий рік: 1 січня — це свято за новим стилем, а 13 — за старим.
— Які ж традиції святкування Старого Нового року?
Л. Горошко-Погорецька:
— Головною стравою на Старий Новий була кутя. Меню схоже на різдвяне, але їжа вже не пісна. Готували багато солодощів, заможні сім’ї запікали порося, а бідніші клали до столу вареники, пироги або млинці. У народі кажуть: якщо в цей вечiр господарі були щедрі, то й увесь рiк родина буде сита.
— А коли починали щедрувати-посівати?
— Після вечері 13 січня дівчата ходили щедрувати. А над ранок 14 січня, на свято Василія, коли зустрічали Новий рік, першим зайти до оселі та скласти господарям побажання мав саме чоловік, “полазник”. Адже в патріархальному суспільстві чоловік вважався головою сім’ї, що встановлює закони та правила, а в українського народу завжди була патрілінійність — коли рід визначався по чоловічій лінії (до прикладу, у євреїв — по жіночій). Саме чоловіка наші предки називали продовжувачем роду, тож було важливо чути привітання саме від чоловіків.
— А що символізувало саме посівання?
— Переважно посівати ходили хлопчаки. Вони насипали в рукавицю чи полотняну торбинку просо та жито (найдавніші культури), пізніше уже додавали ячмінь, пшеницю або робили суміш злаків. Встати для посівання треба було дуже рано, бо традиційно першому посівальникові давали найбільшу винагороду! Зі зерном йшли до осель і, сіючи, примовляли, до прикладу: “Дай, Боже, добрий день! На Василя, на Новий рік! Сійте жито, пшеницю, всяку сівбицю, коноплі по стелю, а лен по коліна, аби вас голова не боліла”.
Таке посівання містило побажання того, аби на полі все добре вродило, і господар мав хороший урожай. З одного боку посівання — це про родючість землі, з іншого — про плодючість людини. Адже тут зерно символізувало й чоловіче сім’я. Згадаймо, що наречених також посипали зерном — аби були і багаті, і плідні.
— А що треба було зробити зі зерном, яким засіяли оселю?
— Мести його не можна було — найперше, це був святковий день, тож цього дня замітати не було прийнято. З іншого боку, це означало б вимести всі ті добрі побажання, які склали господарям. Тому переважно його змітали вже наступного дня і віддавали худобі чи додавали до злаків на засів поля.
— Чи ворожили у цей час?
— Так! У ніч з 13 на 14 січня ворожили на майбутній урожай. Треба було дізнатися, яким зерном засівати поле, аби воно добре вродило. Для цього обряду витягали декілька вуглин з печі, кожна з яких символізувала окремий вид зерна. Їх розкладали на підлозі. Та, яка першою згоряла і ставала чорною, символізувала неродюче зерно. Якщо жарина довго горіла червоним полум’ям, вважалося, що буде хороший урожай.
А для того, щоб визначити, якою погода буде наступного року, брали лушпиння цибулі й насипали трохи солі. Кожне лушпиння позначало місяць року. На ніч горщики із сумішшю залишали на вікні, а зранку перевіряли, в якому назбиралося більше цибулевого соку. За повір’ями, саме той місяць буде найвологішим.
Зранку 14 січня дівчата вмивалися водою із срібними копійками. Вони вірили, що сила монет і води у цей день дає їм здоров’я та красу на весь рік.
— Звідки взялася Маланка і як її святкували?
— На церковне свято Василія — 14 січня, наші предки маланкували. Ця традиція з’явилася ще до прийняття християнства. Маланка завжди супроводжувалася народними співами, танцями та переодяганням у міфічних персонажів. Символом родючості для предків був союз між чоловіком та жінкою. У маланкарів головними дійовими особами символічно були Маланка та Василь. Жінка перевтілювалась у чоловічий образ, а чоловік — у жіночий. Таке своєрідне об’єднання чоловічого та жіночого начал символізувало продовження роду, плодючість і хороший урожай.
— Чому на Маланку водять Козу?
— Коза теж є символом плодючості. Один із маланкувальників (зазвичай хлопець) переодягався в Козу і ходив за Маланкою. В обряді примовляли: “Де коза ногами, там жито стогами”. Далі за сюжетом дійства Коза помирає. Всі персонажі її лікують, і, врешті, тварина оживляється. Цей образ, що помирає, а потім воскресає, зародився ще в дохристиянські часи. Воскресіння Кози було символом нового циклу в природі. Маланка ж на противагу Козі була негативним образом. Вона робила різну шкоду, але добрі герої мали її втихомирити. Таким чином врівноважувався баланс добра і зла.
По всій Україні традиції святкування Маланки трохи відрізняються. Ось, наприклад, буковинські маланкарі, які переодягалися в нечисть, мали скупатися в холодному озері, щоб очиститись від негативу. Це означало, що все погане у новому році йде, а залишається тільки хороше.
ДО РЕЧІ
— Традиція посівання на Старий Новий рік є народною, — каже протоієрей Михайло Сивак, проректор Православної богословської академії (ПЦУ). — Вона не суперечить християнському віровченню та моралі. Проте в храмах на Старий Новий рік не прийнято засівати зерном.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, якої погоди чекати цієї зими
