Як зазначено на сайті глави сусідньої країни, Йоганніс та Зеленський домовилися, що найближчим часом глави міністерств закордонних справ Румунії та України “проведуть обговорення щодо двостороннього вирішення наявних питань”.
Перед цим на ухвалення закону про нацменшини відреагували в МЗС Румунії. Там висловили стурбованість, що документ начебто був ухвалений без консультацій Венеційської комісії та представників румунської громади в Україні, як того вимагав Бухарест. Водночас зазначили, що в законі є положення, які можуть мати негативний вплив — зокрема у сфері освіти, діяльності об’єднань громадян нацменшин та використання їхніх мов.
Зауважимо, що закон про нацменшини — один із законів, який відкриває Україні шлях до початку перемовин про членство в ЄС.
Подробиці — у розмові з директором Інституту центральноєвропейської стратегії Дмитром Тужанським та координатором руху “Простір свободи” Тарасом Шамайдою.
— Що не влаштовує румунську сторону в українському законі про нацменшини?
● Д. Тужанський:
— Цей закон видається дуже компромісним, а насправді дуже небезпечний у сенсі практичного застосування.
Критика закону про нацменшини з боку Румунії — доказ того, що йдеться про чутливі питання не тільки для Угорщини, а й, що тему національних меншин ніхто в ЄС та НАТО не планує ігнорувати — навіть попри російське вторгнення.
● Т. Шамайда:
— Претензії румунської сторони частково полягають у тому, що Україна начебто мало консультувалася з румунською громадою і поспішно ухвалила законопроект. Насправді консультацій як з румунською громадою, так і з громадами інших нацменшин було достатньо. Закон готували більш як два роки, проект безліч разів обговорювали з представниками усіх національних спільнот. На мою думку, це абсолютно виважений закон.
— Яких саме змін вимагає румунська сторона?
● Т. Шамайда:
— Для того, щоби скласти ЗНО, вступити до вишу, працевлаштуватися в Україні й робити кар’єру, школярі, які сьогодні навчаються румунською мовою, повинні володіти українською мовою. Тому, відповідно до нового освітнього законодавства, поступово — з 20% у п’ятому класі до 60% у дванадцятому класі — зростає частка предметів, які мають викладати українською мовою. При цьому школа сама може визначати, які предмети вивчати українською, а які — румунською.
Себто, на моє переконання, немає жодних проблем з реалізацією права румунської національної меншини на освіту рідною мовою. По-перше, представники румунської меншини, як й інших меншин, можуть отримувати освіту своєю мовою у державних та комунальних дитсадках. По-друге, можуть за бажанням батьків отримувати освіту своєю мовою у молодших класах державних та комунальних шкіл.
А володіти державною мовою країни, де ти живеш — хіба це погано?
— А як щодо інших претензій?
— Щодо інших вимог Румунії, як-от ширшого застосування румунської мови на рівні місцевого самоврядування, то їх можна розглядати, але знову-таки, пам’ятаючи про наші національні інтереси. Баланс між інтересами української національної безпеки і правами нацменшин повинен бути дотриманий.
— Як вважаєте, чи готова буде Україна піти тут на компроміс?
● Д. Тужанський:
— Україні вкрай важливо оперативно змінити підхід до цього питання, бо йдеться про прохання важливого партнера. Потрібні зусилля різних інституцій, щоб глибоко доопрацювати закон.
Україні вкрай важливо оперативно змінити підхід до цього питання, бо йдеться про прохання важливого партнера.
● Т. Шамайда:
— Я не погоджуюся. Освітнє законодавство від 2020 року вже величезний компроміс. І на цей компроміс українська держава погодилася, йдучи назустріч, зокрема, Румунії, Угорщині та іншим державам, а також, виконуючи рекомендації Венеційської комісії. Говорити тепер про ще якийсь додатковий компроміс — це, на мій погляд, викручування рук. Важливо, щоб Українська держава посіла тут тверду позицію.
Так, немає ніякої крамоли в тому, щоби внести якісь точкові зміни до закону. Якщо є справедливі зауваження, можна дослухатися до них. Але це не має бути виконанням необґрунтованих забаганок під тиском.
