У неділю, 31 травня, в Мінську, інших великих містах Білорусі та районних центрах відбулися масові пікети за висунення на посаду президента позасистемних кандидатів. Вибори заплановано на 9 серпня 2020 року. Але основний претендент на перемогу — той самий, що і в 1994, 2001, 2006, 2010 і 2015 роках...
Члени ініціативних груп кількох потенційних кандидатів — Світлани Тихановської, Віктора Бабарика, Валерія Цепкала та Миколи Козлова — збирали підписи на їхню підтримку (для реєстрації кандидата на посаду президента Республіки Білорусь від 21 травня до 19 червня слід зібрати на його підтримку як мінімум 100 тисяч підписів). Із фото, які білоруси публікували у соцмережах, видно: люди шикувалися в черги, аби поставити свій підпис. Так було у Мінську, Вітебську, Бресті, Гомелі, Гродні...
Чи має опозиція реальні шанси протистояти Лукашенкові і якого результату таких настроїв білорусів слід очікувати?
З’ясовуємо в розмові з Сергієм Тараном, директором Міжнародного інституту демократій, Сергієм Пархоменком, директором Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД імені Олександра Никонорова, і Олегом Саакяном, керівником ГО “Єдиний координаційний центр”.
“Ці протести не вплинуть на передвиборчу кампанію в Білорусі, адже це не демократична країна, де кандидатам гарантують рівний доступ до засобів комунікації і підрахунку голосів, — переконаний Сергій Таран. — Однак рано чи пізно будь-який диктатор відходить. І такі акції можуть привести до появи потенційних лідерів, що стануть впливовими політиками”.
“Акції протесту свідчать про те, що в теперішньому вигляді політична конструкція Білорусі себе вичерпує, а рівень втомленості білорусів від “бацьки” зростає, — каже Олег Саакян. — Та слід зауважити і те, що Росія хоче розхитати ситуацію в Білорусі і делегітимізувати в очах суспільства Лукашенка, який виявився непоступливим до забаганок Кремля (приміром, Лукашенко домовився про постачання американської нафти замість російської. — Ред.).
Росія хоче розхитати ситуацію в Білорусі і делегітимізувати в очах суспільства Лукашенка, який виявився непоступливим до забаганок Кремля.
До речі, Росія занесла Білорусь у список країн, громадянам яких обмежено в’їзд до РФ. У російському уряді заявили: рішення пов’язане з тим, що Мінськ не вживає достатніх заходів для боротьби з коронавірусом. Мовляв, у країні значно більше хворих на коронавірус, ніж засвідчують офіційні дані, а кількість тестувань, які проводить країна, — мізерна”.
“Не варто переоцінювати протестний потенціал білоруського суспільства, — міркує Сергій Пархоменко. — Частина протестувальників організовують “спротив” за підтримки Кремля, якому потрібно або зняти “бацьку”, або схилити на свій бік — задля фактичної анексії країни, припинення її співпраці із Заходом та перетворення на російський військовий полігон. Гадаю, білоруси ще не готові до організованого масового протесту, на зразок того, що був в Україні”.
— Лукашенко також заявив, що не варто порівнювати ситуацію в Білорусі напередодні президентських виборів з Україною — у них не буде “жодних Майданів”...
С. Таран:
— Думаю, поки що там таке справді неможливо. Для того щоб постав Майдан, потрібно мати альтернативу владній еліті та сприятливе міжнародне середовище. Наразі нічого з цього не спостерігаю.
О. Саакян:
— Протести у Білорусі наразі не мають достатніх масштабів, аби засвідчити готовність суспільства до революційних подій.
— I ніхто з опозиційних кандидатів не має шансів позмагатися з Лукашенком 9 серпня?
С. Таран:
— У Білорусі за останні десятиліття не сформувалося альтернативи Лукашенкові навіть серед владної еліти. Він так переставляє оточення довкола себе, щоби люди навіть не запам’ятали жодного іншого діяча. Президент сам не раз казав: “У цій країні є лише один політик. І прізвище його — Лукашенко”.
С. Пархоменко:
— Погоджуюся. Реальних опонентів у білоруського диктатора поки що нема. Наразі кінець режиму Лукашенка може наблизити лише один політик — Путін. Навіть ліберальні кандидати й ті вторували доріжку до Кремля. Наприклад, блогерка Анна Канопацька, одна з претенденток на кандидатство від опозиції, буває у Москві, фотографується на фоні Кремля. Є версія, що вона домовлялася з Путіним про те, щоб добиватися невизнання принаймні з боку Москви результатів виборів. Та її мета — не перемога, а делегітимізація влади у Республіці Білорусь.
Ще один ймовірний кандидат, блогер Ціхановський, проводив свої акції з російськими триколорами і комуністичними червоними шматами. Про його незалежність теж говорити важко.
— Самі опозиційні лідери, на підтримку яких збирали підписи, кажуть, що навіть реєстрація кандидатів малоймовірна, але цей збір можна використовувати для посилення протестної активності. Згодні?
С. Таран:
— Думаю, протестна активність вплине на те, як Лукашенко зможе маневрувати між Сходом і Заходом після чергового переобрання. Будь-яка поява опозиції із західною риторикою — це інструменти для Лукашенка у цих маневрах, докази того, що люди налаштовані на інтеграцію в західну систему цінностей. “Бацька” бачить, що Росія втрачає панування на пострадянському просторі, тож буде маневрувати на захід. Білорусь уже купує нафту не в РФ, а в Америки. І розробляє власні військові програми, які не корелюються з програмами Кремля.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чому “Голос” втрачає підтримку
