Шквал емоцій у суспільства зумовив скандал з депутатом “Слуги народу” Богданом Яременком (нагадаємо, він у Раді переписувався з секс-працівницею). Здавалося, що після такого Яременко сам піде у відставку. Утім баталії щодо звільнення парламентаря з посади голови Комітету з питань зовнішньої політики міжпарламентського співробітництва тривають досі. Цікаво, а що спонукає західних політиків добровільно покидати високі пости?
Мер угорського міста Дєр Жолт Боркої втрапив нещодавно перед виборами у секс-скандал — в інтернеті опинився відеоролик сцен на яхті порнографічного змісту за участі чоловіка. Жолт Боркої вибачився. І оголосив про відставку.
У травні віце-канцлер Австрії Гайнц-Крістіан Штрахе пішов у відставку після скандалу через відеозапис, зроблений прихованою камерою, де він веде переговори з невідомою росіянкою щодо купівлі акцій впливового австрійського таблоїда.
У листопаді минулого року заявив про свій вихід зі всіх комітетів і складання повноважень тіньового міністра юстиції опозиційний депутат Канади Тоні Клемент. До таких дій він вдався через свою “неналежну сексуальну поведінку”. Скандал спричинили відверті фото та відео, якими він ділився з малознайомою особою. Політик попросив вибачення у своїх колег і виборців.
Це лише декілька прикладів гучних відставок, які відбулися у світі останнім часом. В Україні про випадки звільнення з посад через заплямовану репутацію ми не чуємо. Чому?
“Це питання політичної культури, — каже Ігор Петренко, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень. — У західних країнах скандальна інформація б’є по іміджу особи. А партії там дуже дбають про свою репутацію, тож тиснуть на своїх членів, які опиняються у скандалах, і спонукають до складання повноважень”.
“У країнах Європи велику роль відіграє громадська думка — суспільний резонанс іноді б’є по парламентарях гірше, ніж кримінальне провадження, — пояснює Ілія Куса, експерт Українського інституту майбутнього. — Наприклад, у Великій Британії не буває такого, що суспільство знає про корупціонера при владі, але він продовжує безперешкодно працювати. Для тамтешніх політиків знищена репутація — гірше, ніж арешт чи в’язниця. Тому політики, яких підозрюють у неправомірних діях, самі йдуть у відставку”.
— Чому українські політики не дбають про свою репутацію?
І. Петренко:
— Наша політична еліта, на відміну від західних колег, є менш чутливою до суспільної думки. Та і в народу є імунітет до гучних скандалів. Коли спалахували перші з них, українці дуже обурювалися. А потім, коли вони стали регулярними, звикли. Тому тепер практично немає запиту суспільства на політичну відповідальність обранців, причетних до резонансних подій.
Під час наступного виборчого циклу люди можуть пригадати причетність політика до гучних скандалів і не проголосувати за нього, а можуть і забути.
Якби на кожен скандал суспільство реагувало жорстко — обранці змушені були би відповідати. А так бачимо, що цієї вимоги з боку соціуму немає.
Що більш прискіпливим буде український виборець, що жорсткіше він реагуватиме на порушення з боку влади, то інтенсивніше змінюватиметься політичний ландшафт України і ставлення можновладців до своєї репутації.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про скандал за лаштунками фракції "Слуга народу"
